Батьки хочуть віддати дочку за багатого нелюба (хай він буде старим, некрасивим чи придуркуватим) – класичний сюжет в українській літературі й фольклорі. «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка серед них вирізняється: історія ця майже всуціль весела, з хепі-ендом, а крім того, український класик створив у п'єсі колоритний образ Стецька, чиє ім'я використовують як загальну назву.Григорій Квітка-Основ'яненко створив образ Стецька як дурника, з якого сміються – і герої п'єси, і читачі з глядачами. Його не жаліють, не співчувають йому. І така реакція начебто цілком природна й зрозуміла. А чому він потрапляє в ситуацію, коли стає потіхою для інших, – уже зовсім інша історія...У цій історії могли б бути всі передумови для трагічного фіналу. Адже герої балансують на межі і поводятьсядуже по-українськи – плачуть і жаліють себе замість того, щоб зупинитися й прийняти правильне й очевидне рішення: «Ми любимо свої болячки, любимо страждать, плакать, жаліться. Самі придумуємо собі проблеми, щоб поплакати над ними. От і виходить абсурд. А треба встати й зупинитися. Адже й так зрозуміло, як треба жити! Ні, ми довго поплачемо, постраждаємо, де страждати, може, й не треба. Одарці шкода Олексія, він їй дуже подобається... Але ж Кандзюбина худоба! І вони плачуть. А збоку так смішно. А взяв би Олексій молота, та одігнав усіх...».
«Сватання на Гончарівці» – класична українська п'єса.
