Стаття в газету на морально-етичну тему.
Усі різні — усі рівні
Який загадковий світ у своїй грандіозній картині — поєднання людських всесвітів. Кожен із нас відрізняється один від одного зовнішністю, темпераментом, кольором шкіри, здібностями і найголовніше — своїм внутрішнім світом. Я такий же, як і всі, і я ні на кого не схожий. Я один-єдиний такий. Мій внутрішній світ неповторний, яким би він не був. Так само є неповторним світ тих, хто поруч зі мною.
Людина має не тільки біологічну суть, а ще й соціальну (політична тварина — так образно висловився Арістотель). Ми не можемо жити поза суспільством, не створюючи держави. Ми постійно потребуємо спілкування, ми не можемо бути самотніми. А той, хто не живе в суспільстві, той або надлюдина, або морально недорозвинена істота (Арістотель). Ми пов'язані один з одним тисячами невидимих ниток, здавалося б, очевидні речі слід належним чином сприймати, та наступає якийсь момент і комусь захочеться обірвати ці нитки. Так починаються війни.
Проблема «усі різні — усі рівні» стара як світ. Стільки зусиль було докладено до вирішення проблеми щодо поєднання рівності й індивідуальної свободи. Згадаймо Біблію: ми створені за образом і подобою Божою, отже, ми — рівні. Ми маємо вуха, але не чуємо. Тільки в XX столітті ми пережили дві світові війни. Експеримент з СРСР теж не вдався, не вдалося тоді створити суспільство Рівності й Братерства. Яке вже там братерство, коли Росія стала «первой среді равних» (Й.Сталін).
На мою думку, західні демократії правильно вирішили створювати в себе громадянське суспільство, яке дає кожному простір для самовираження, самореалізації поза державою, яка схильна нехтувати особистістю. Людина приречена на свободу, постійно знаходячись у ситуації вибору. Створюючи себе, ми створюємо світ. Обираючи себе, ми обираємо все людство. Усе надзвичайно просто і надзвичайно складно: «Царство небесне» в нас самих. Людина створена для добра, добро запрограмоване в ній, інакше людство вже давно б загинуло. Дійсність буде такою, якою зроблять її зусилля мільйонів людей. Треба зовсім небагато духовної роботи над собою, щоб стати терпимим і сприймати кожного таким, яким він є. Ми громадяни одного світу. Ми рівні. Світ у наших руках. Всесвіт один і той же для всіх. Мудрі слова були колись сказані Сенекою: «Я пишаюся не тим, що я громадянин Риму, а тим, що я громадянин світу». Ми є унікальними й неповторними. Ми — часточка загального. Ми — рівні.
<span>Про це слід думати, говорити, писати. Саме з таким підходом, залишаючись різними й рівними, ми зможемо захистити це крихітне життя у Всесвіті — Землю.</span>
Н. тисяча вісімсот сорок два
р. тисячі восьмисот сорока двох
д. тисячі восьмистам сорока двом
зн. тисячу вісімсот сорок два
ор. тисячею вісьмастами сорока двома
м. (на) тисячі восьмистах сорка двох
Чепурний, чепурнистий, начепурився, чепуритись, чепуритися, чепуритись,
Ответ:
Боюсь правильно грамматически не напишу, но могу рассказать, а вы сами напишите.
Вообщем: Встреча двух друзей, которые случайно встретились и оказывается, что они пришли на один фильм с любимым актером в главной роли у обоих. Они распрашивают друг друг про предыдущие фильмы и обсуждают интересные моменты. Потом они идут покупать еду и смотреть фильм, договорившись после сеанса встретиться на этом же месте и вместе пойти в парк, обсуждая фильм.
Моя майбутня професія – лікар. Я давно так вирішив. Ще в дитинстві мені хотілося допомагати всім, кому погано і боляче. Я возився з бездомними хворими кошенятами і цуценятами, лікував голуба, у якого було зламане крило. Друзі дивувалися, як мені не нудно все це. А мені возитися з хворими тваринами дуже подобалося і ніколи не набридало. А тепер я точно знаю, чому хочу присвятити своє життя.Лікар – найгуманніша професія на землі. Він позбавляє людей від страждань, хоча інколи для цього він повинен спочатку зробити їм біляче. При цьому лікар повинен бути дуже доброю людиною, відчувати чужий біль. Тільки тоді він зможе не нашкодити хворому. Але йому потрібно буде навчитися і бути стійким, сильним духом, бачачи чужі страждання. Інакше всі сили у нього підуть на переживання, і він не зможе допомагати людям по-справжньому.Є ще таке поняття, як лікарська таємниця. Люди йдуть до лікаря, коли їм погано, важко, боляче, вони приходять до нього, як до пастиря зі своїм горем і бідою. І він, як священик на сповіді, повинен вислухати, зрозуміти, допомогти і зберегти в собі чужу таємницю. Цього вимагає клятва лікаря, яку він дає на початку свого трудового шляху і вірним якій він повинен залишатися все своє життя.Лікар повинен бути готовий до самопожертви. За першим покликом він повинен прийти на допомогу людям вдень і вночі, в дощ і в хуртовину, під час терактів і стихійних лих. Справжні лікарі віддавали свою кров, останній ковток води, затуляли своїм тілом поранених від куль і осколків, самі заражалися смертельними хворобами, рятуючи людей під час епідемій.Ця професія вимагає мужності, необхідності прийняття єдино правильного рішення, від якого залежить людське життя.Лікар не має права на помилку. Якщо помилки продавця або кравця можна виправити, то неправильно поставлений діагноз, тремтяча рука хірурга, навіть проста байдужість до хворого можуть обірвати чиєсь життя. Але зате яке це щастя, яка велика місія – першим дізнатися про народження нового життя, або сказати матері : «Операція пройшла успішно, Ваш син буде жити».Мабуть, заради цієї миті і стоїть багато вчитися і працювати, щоб присвятити себе кращій на землі професії – бути лікарем.