Ответ:
Дружба - "Я бiг поряд з Явою нога в ногу, наче ми були один механiзм. I менi здавалося, що серця нашi теж б'ються, наче одне серце. Менi було дуже хороше! Мабуть, таке вiдчувають справжнi друзi-солдати, коли плече в плече йдуть в атаку. Отак бiг би й бiг на край свiту. Нема нiчого кращого в життi за дружбу!"
Гуморист, бешкетник! Нема на них буцегарні»".
Врівноважений і спокійний - "Правильно. Коли за тобою женуться, бігти — останнє діло. Завжди треба спокійно йти. Тоді тебе ще й питатимуть: "Не бачив, тут такий не пробігав"? І ти спокійно можеш сказати: "Бачив. Отуди побіг".
"Перша робота"
Це відбувалося дуже давно.В одному селі жив один дуже лінивий парубок.Ще з раннього дитинства все за нього робили,а він тільки й лежав на печі,їв та спав.Та от одного разу його батькам набридло постійно за нього усе робити і одного сонячного дня,коли він ніжився під теплим сонцем підійшла його мати і сказала:
- Що ж ти,синочку,чи не набридло тобі цілими днями тільки й те робити, що лежати , їсти та спати?Знаєш як говорять,що через лежачий камінь вода не потече?
Парубок не задумуючись відповів:
-Та ні,якось же тече.
Тоді мати надумала привернути його до роботи іншим шляхом.Дала сокиру і сказала рубати дрова,та ще й пригрозила, що як не порубає дрова,то вижене його з хати.У хлопця ледве від подиву очі не вилізли,але через годину маминих нарікань все-таки вийшов.Він подивився на купу полін і уже стомився,але мама чатувала,і хоч-не-хоч,а треба було рубати.Хоч він в ні разу не рубав дрова,але ж він спостерігав за роботою батька,то ж він подумав,що й цього досить.Ставить поліно,рубає,а воно не колеться."Ет,мабуть поліно погане",- подумав він і взяв інше поліно,а воно також не піддається.Бере третє,четверте,п'яте,шосте,а вони не піддаються."Година минула,а нічого не зроблено",- у відчаї подумав хлопець,-" точно з хати виженуть"!
Тут до нього підійшла сестра,яка повернулась з поля,дивиться на брата та сміється.
- Чого смієшься?- зі злістю каже він.
-Так ти ж сокиру тримаєш не так!Звісно нічого не вийде,давай покажу як треба!
Вона підійшла і почала рубати.
-А тепер ти!
Він знову взяв цю сокиру,і диво!Поліно розломилося!Раз ,і друге,і третє!Сестра посміхалася!На вечір усе було готово і він з хоробрістю показав свою першу роботу.
Батьки були щасливі,сестра й досі посміхалась.
-То як сподобалась твоя перша робота?,-спитав батько.
Він посміхнувся і сказав:
-Через лежачий камінь вода не потече...
Мудрости, которой он обладал, как он вёл народ против кого то там, уже не помню, все остальное напишите сами умными словами)
Візьми як доповнення:
Що робить людину щасливою?
<span>Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. </span>
Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу!
Щастя - це відчувати красу рідної природи.
<span>Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими спостереженнями над природою відстоюють щастя людини. </span>
<span>Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. </span>
<span>На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. </span>
<span>І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." </span>
<span>Не дай спати ходячому, </span>
<span>Серцем замирати </span>
<span>І гнилою колодою </span>
<span>По світу валятись. </span>
<span>А дай жити, серцем жити </span>
<span>І людей любити... </span>
<span>Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. </span>
<span>Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. </span>
<span>Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. </span>
<span>Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять. </span>
Я б не хотів бути схожим на Петра. Мене не задовольняє така доля. Петро, хоча в цілому людина непогана, добра, м"яка, але, як на мене, занадто слабка і нерішуча. Він недостатньо енергійний, щоб бути чоловіком такої дівчини, як Наталка.
Чотири роки Петро ходить по світах "від села до села", шукаючи якоїсь роботи і заробітку. Він, звичайно, працьовитий, але для себе я б такої долі не бажав би. Хоча і в наш час дуже часто зустрічаються люди, які роками їздять, вже не по різних селах, а по різних країнах, що заробити на утримання себе та своєї сім"ї. Але я вважаю цей варіант для себе неприйнятним. Я планую побудувати своє життя інакше: здобуду освіту та достойну роботу і буду працювати за фахом та вести життя, гідне сучасної людини.