Коли збираєш гриби та ягоди, треба збирати тільки такі, які ти добре знаєш. В Україні ростуть не тільки їстивні, але й отруйні гриби та ягоди. Наприглад, бліда поганка дуже схожа на печерицю, але є дуже отруйною. Моя бабуся навіть говорила, що не треба збирати дикі печериці взвгвлі, бо можна натрапити на бліду поганку. Якщо її з'їсти, то можна навіть вмерти. Тому, якщо не впевнений, чи є гриб їстівним, не треба його зривати. Нехай собі росте - його з'їдять дикі звірі. Я вважаю, що краще купити печериці у магазині, ніж зібрати гриби, в яких ти не впевнений. Не варто ризикувати здоров'ям або навіть життям.
За метою вислмає.ювання , розповідне .емоційного забарвлення не має.підмет сонце присудок світить, посилаючи.двоскладне речення, повне
-Привіт, Федю.
-Так,вітаю , Іване .
-Федю, я дуже шкодую про те, що ми з тобою позперечались учора, я справді був не правий. Вибач мені, будь ласка .
-Звісно, Іване, я вибачаю, але і ти мені вибач.
-Вибачаю.
-І я тебе теж. Я такий радий що ми знову друзі.
-Звісно .
<span>Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани.</span><span>
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...</span>В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:<span>Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.</span>А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.<span>Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!</span>Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:<span>Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.</span>Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.
1. Я з вікна бачив далеко далеко горизонт зєднувався з землею