Літо це прекрасна пора року, адже саме в цей час у нас канікули тобто можна відпочити від усього. Багато хто у цу пору року відпочиває вдома, хто на морі хто у селі, кожен у різних місцях. Я наприклад відпочиваю на морі з родиною адже тільки у цю пору ми можемо вирватися до моря.. А 1 вересня ми з однолітками ділимося враженнями де хто як відпочивав.
У книзі Юрія Винничука «Місце для дракона» все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору — щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші.
Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють «драконячі закони». Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі... роз’їхались, адже «лютий хижак» й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди.
Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же «кровожерливий» дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві.
«Життя володаря не варте й одного рядка поета,— розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник.— Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні».
Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.
Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. «Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати — сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!» — роздумує автор.
Рідною мовою належить вважати мову своєї націїї,мову предків, яка пов*язує людину з її народом, з попередніми поколіннями,їх духовними надбаннями.
Людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від культурно-історичного досвіду і досягнень свого народу, його культурно-духовних надбань. Для неї вмовкає українська пісня, дума, легенда,перед нею зачиняє двері мистецтво рідного слова.Сьогодні культура і мова виявилися об*єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства.Мабуть,ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності...
Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки,розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патриотизму. Культура мови - це культура нашої души.
<span>Великий поет Дайте Аліг'єрі увінчав своєю творчістю добу Середньовіччя і розпочав в Італії та в усій Європі нову епоху Відродження. Найбільш відомий твір Дайте — поема «Божественна комедія» (1307— 1313 рр. — 1321 р.). Данте назвав свою поему «Комедією». Пізніше Дж. Бокаччо, вражений силою таланту автора і величчю його твору, приєднав до цієї назви визначення «божественна». Під такою назвою — «Божественна комедія» — поема була опублікована у 1555 році, ввійшовши до скарбниці світової літератури.
Данте описує стан душі людини після її смерті і в алегоричній формі показує, що людина, згідно зі своїми вчинками на землі, потрапляє до пекла, чистилища або раю. При цьому поет спирався на біблійне вчення про те, що людина має два життя і дві смерті — фізичну (тілесну) і вічну (духовну). Однак Данте долає середньовічне уявлення про незмінність і приреченість людської натури.
У центрі твору — людина, котра прагне духовного вдосконалення себе й світу, вона здатна осягнути проблеми всього людства. Форма розвитку сюжету — подорож по загробному світу. Цей прийом до Данте неодноразово використовували його великі попередники — Гомер, Овідій, Вергілій. У середньовічній літературі існував жанр так званих «видінь», згідно з яким письменники показували муки грішників або раювання праведних. Однак у Данте «подорож душі після життя» перетворюється на всеохоплюючу картину, яка показує духовний стан сучасної йому Італії і всього людства.
Таким чином, поема сповнена не містичних, а цілком реальних проблем, що набувають філософського значення. Про задум твору Данте писали, що письменник мав на меті «Врятувати людей від ганебного стану і привести їх до щастя». Письменник прагнув до духовного спасіння Людини й усього світу. Він проголошував високі ідеали Добра, Любові, Милосердя, Розуму, які, на його думку, можуть змінити життя суспільства. Письменник, на противагу середньовічній моралі, утверджував, що людина ще на землі мусить усвідомити своє становище, намагатися поліпшити його, звертаючись до прихованих творчих сил своєї душі.
Данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. .Перший аспект — буквальний, коли текст розуміється таким, як він написаний. Другий аспект — алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект — містичний або філософський. Якщо взяти, наприклад, першу пісню «Божественної комедії», то її моральний сенс полягає в тому, що дія відбувається в людській душі, звідусіль оточеній гріхами (леопард — любострастя, лев — гордість, вовчиця — жадібність), яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.
У центрі художнього світу «Божественної комедії» знаходиться земля. У північній півкулі розташована глибока воронка Пекла, центр якої — в середині Землі. У дев'яти колах мучаться душі грішників. Це загальна картина людських вад і гріхів. У Пеклі Данте супроводжує Вергілій. Найстрашніший гріх, на думку поета,— це зрада. У Південній півкулі розташована гора Чистилища, оточена з усіх боків океаном. Разом з передчистилищем і земним раєм тут також дев'ять кіл, у яких очищуються душі померлих. Навколо Землі рухаються Сонце і планети. Вони створюють також дев'ять кіл, на яких розташований небесний Рай, де живуть у вічному блаженстві душі праведників. Десяте коло утворює Емпірей, помешкання божества, світ вічності. Данте змальовує Небесну розу — втілення християнських ідеалів. У фіналі з'являється авторові видіння Бога, і йому нарешті відкривається ідея Божественної любові.
Подорож героя поеми Данте «Божественна комедія» у потойбічний світ має глибокий духовний і моральний сенс, закликає людей позбуватися гріхів і прагнути до християнських та загальнолюдських ідеалів доброчестя. </span>