Народна пісенність входить у скарбницю людської культури як дорогоцінне надбання поетичної творчості трудівників. Щедрість обдарування, красу і благородство душі, ніжність і ласку, високий і гордий політ думки та натхнення вклали протягом століть у свої пісні легіони безіменних народних співаків і поетів. Тому, сповнені вічно юної привабливості, безсмертно ширяють пісні над просторами кожного краю, легко залітаючи на крилах мелодії далеко за його межі. Вони володіють чудовою здатністю окрилювати поривання, надихати у праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевні болі, множити сили у боротьбі. Без народної пісні взагалі немислиме повнокровне життя трудової людини. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і в свято, старі й молоді, при найрізноманітніших життєвих нагодах і душевних зворушеннях. Тим-то трударі завжди так гаряче любили свою пісенність, плекали й берегли її, збагачуючи все новими темами та барвами.
Личаки - це лапті, плетене взуття. Їх носила найбільша і найбідніша верства населення - біднота (як сільська, так і міська).
Таким чином, коли Пантелеймон Куліш у "Чорній Раді" називає людей личаками, він має на увазі міщан.
Отже, вірною відповіддю є варіант "Б".
1)Як звали доньку Тугара Вовка?(Мирослава)
2)На кого служив Тугар Вовк?(Князь)
3)Як називалося село в якому жив Захар Беркут?(Тухля)
4)Від кого врятував Максим Мирославу?(Ведмедиця)
5)До кого втік Тугар Вовк?(Татари)
6)Кого називали тухольці своїм сторожем?(Камінь)
7)Що подарували Мирославі татари?(Обручку)
Подробнее - на Znanija.com -
znanija.com/task/14029608#readmore
<span>ім'я і прізвище першої дитячої любові Тараса, про яку він згадує у вірші "Мені тринадцятий минало"- </span>Оксана Коваленко
Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника.
<span>
Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село. </span>
<span>
Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною. </span>
<span>
У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «...Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин». </span>