Життя шкільне, омріяне з садочка,
О, мріє тиха, квіт дитячих снів!
Склада тебе в Блокнот Життя: листочок до листочка,<span>
Оспівувать тебе на цілий світ посмів!
Усі тривоги, радості, печалі,
Кохання перше, подихи п”янкі
Я віднесу зі школи у життєві далі
І ще не раз до неї завітаю. В сні…
Життя шкільне, ти в серці неодмінно
Навіки закарбоване в словах!
Схиляюсь перед школою уклінно
В своїх чуттях, думках, віршах, піснях…</span>
«Вермахт!.. Двадцять залізних!..»
<span>— Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зрив-щики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота). </span>
<span>Ми покірно потеліжилися за двері. </span>
<span>У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося. </span>
<span>— Теж іще! —докірливо сказав йому Ява. — Не міг помовчати. Не тебе ж питали, а Павлушу, чого вискочив, як Пилип з конопель? </span>
<span>Собакевич винувато схилив голову набік. Мабуть, він зрозумів, що підвів нас. </span>
<span>Друзі прив'язали до шиї Собакевича дзвінок і відпустили гуляти. Притулившись до стіни сараю, хлопці почули таку розмову: </span>
<span>Бурмило: Воно-то, конешно, так... Але... </span>
<span>Книш: Зате подаруночок матимеш від німців хіба ж такий! На десять років буде... </span>
<span>Бурмило: Ги-ги! </span>
<span>Книш: ...Вермахт щедрий... </span>
<span>Бурмило: А що ж, конешно... </span>
<span>Книш: Має бути двадцять залізних... Точно... Аякість... Бронебійна... Р-раз — і нету! Будьмо! </span>
<span>Чути дзенькіт склянок, — мабуть, Книш і Бурмило випивають. </span>
<span>Книш: Купимо в Києві, що треба, і за діло! </span>
<span>Бурмило: Сам не можеш? </span>
<span>Книш: Якби я мав час і якби плавав так, як ти, я б взагалі без тебе обійшовся. </span>
<span>Бурмило щось прохарамаркав, ми не розібрали ані слова. </span>
<span>Книш (роздратовано): А... хрест-навхрест! Треба хапати момент, а ти!.. Це ж так удачно; що мене посилають з цією екскурсією шкільною... </span>
<span>Бурмило: Ну, гаразд! Завербував. </span>
<span>Книш: Тільки ж — нікому-нікому! Жодній живій душі. Бо —як довідаються... </span>
<span>Бурмило: Щоб я бога не бачив! Що я — маленький! Це ж таке діло... </span>
<span>Книш: Ну, до завтра! </span>
<span>І все. Запанувала тиша. Певно, Книш і Бурмило вийшли з сарая. </span>
<span>Проте хлопці нічого не встигли вирішити, бо Собакевич, гасаючи по шкільному подвірю, зірвав навчальний процес: всі подумали, що звук від його дзвінка — то шкільний дзвоник, і помчали з уроків. Галина Сидорівна розлютилася й відмовилась брати хлопців на екскурсію до Києва.
Короче говоря, Галина Сидоровна отказалась брать их на экскурсию в Киев.
</span>
В лесу рождается оленёнок Бэмби - сын короля. Но его мама умирает от выстрела охотника. Отец начинает заниматься сыном, который вскоре попадает в передрягу из-за своей возлюбленной, но выходит победителем. Спустя время у них рождаются дети.
Він назвав його так тому що він придав тухольців та монголів
2.Лучше він умре ніж вся громада