1. Будь завжди ввічливий з усіма2. Допомагай іншим у їхніх справах, якщо їм потрібна допомога3. Завжди будь собою, щоб не втратити себе4. Люби мир і батьківщину свою5. Будь завжди вихованим<span>6. Будь для всіх прикладом людину порядну</span>
Чому мені подобаються детективи
Детектив один з розповсюджених жанрів, що охоплює широке коло читачів. Люблять як класичні детективи Эдгара По, Артура Конан Дойла, Агати Кристи й ін., так і сучасні детективні романи Дар’ї Донцовой, Олександри Марининой, Тетяни Устинової… Я зустрічалася з різними думками із приводу детективів класичних і сучасних. Одні вважають надто заумні й важкими класичні детективи, інші категорично й різко засуджують сучасні за відсутність серйозного змісту й захоплюючого сюжету. Хтось цінує класичні за незвичайність і барвистість, а хтось любить сучасні за те, що з ними можна прекрасно відпочити. Кожному своє. Я більше віддаю перевагу класичним детективам. Мені здається, що вони насыщеннее, динамичнее, «гостріше» по змісту, і кожне оповідання, незважаючи на те, що має таку ж будову, як і інші, індивідуальний і незвичайний. Можна перечитувати такі оповідання знову й знову.
Класичні детективи, або англійські детективи. Це так звані «детективи закритої кімнати». Коли є десять чоловік у замкнутому просторі, у замку, ну або на острові. Є труп або навіть кілька трупів. Є всякі напівнатяки які детективщик розставляє по своєму оповіданню, є тупа, але влучно стріляюча поліція-міліція, є мудрий слідчий-аматор, як правило дідок або бабуся… Отож, у класичному детективі все впізнається майже на останній сторінці. І завжди виявляється, що вбивця із самого початку перебуває серед діючих осіб».
Отже, ми довідалися, що таке класичнийдетектив.
Як уже було сказано вище, крім класичного (самого головного виду детектива) існує трохи поджанров детектива. Вони дуже широко поширені в сучасної детективній літературі. Я вирішила розглянути деяких сучасних детективів, провести порівняльний аналіз із класичними детективами, виявити загальні риси й розходження й зрозуміти, як ставляться до них сучасні читачі. От що говорить уже згаданий вище герой дитячого детектива Фелікс Куропяткин про сучасний детективі в цілому:
«Є детектив сучасний. Не дуже цікавий. Охарактеризується тим, що автор наштовхує в такого детектива целую купу помилкових підозрюваних. І об’єкт підозр постійно міняється по ходу оповідання. Ситуація швидко розвертається, стрілянини багато всякої. А наприкінці виявляється, що вбивця той, на кого ніхто б і не подумав».
Я зупинилася на розгляді найпоширеніших детективів: жіночих і дитячих. Насамперед, я звернула увагу на побудову сюжету в цих добутках: виявилося, що композиція багатьох сучасних детективів не схожа на композицію класичних. У цьому полягає одне з головних розходжень між ними. Якщо в класичному всі елементи строго розташовані на своїх місцях, упорядковані, то в сучасному всі навпаки. Важко розподілити по елементах сюжету й правильно розташувати всю інформацію в сучасному детективі. Наприклад, може бути так, що уплетено дві або кілька детективної історії в одне оповідання («Злодюга в клітинку»).
Отже, виділяється кілька зав’язок, основних частин (развитий дії) і кульмінаційних моментів. Або в романі «Запасний інстинкт» є ціла «пропасти» між виявленням злочину й розвитком дії. У цьому проміжку автор на час залишає головного героя й перемикається на інших персонажів. Також головний герой не відразу вирішує почати розслідування. Експозиція в сучасному детективі невелика, автор повідомляє тільки найважливіше, щоб підготувати читача, і відразу переходить до справи, тобто до злочину. Кульмінація завжди супроводжується стріляниною або іншими оперативними діями й присутністю міліції (щоб відразу заарештувати злочинця). Це найбільш яскраві розходження між композицією сучасного й композицією класичного детективі
Проблеми, розглянуті автором у повісті, філософського плану: справжня
краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини
і природи, проблеми соціального буття народу. Саме це коло питань
окреслює проблематику повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і
визначає її мистецьку етичну цінність.
В обох творах трагічний кінець . У творах розповідається про тяжку долю хлопців
<span>Про рідну мову, її значення написано багато віршів. Але цей — особливий. Це вільний вірш, верлібр, не обмежений римами, не обтяжений складними художніми засобами. Це вільна розмова душі. Не треба доводити, яка гарна наша мова — кожне слово її виспіване у пісні, записане в давніх літописах, сказане в доброму товаристві. Тож хай дізнаються й вороги, «якими словами на самоті мовчимо», тобто що у нас у душі. Вірш викликає багато асоціацій, дає змогу читачеві домислити, доуявляти, до фантазувати.</span>
