У мене є так, як переваги, так і недоліки. Мої переваги- це те, що я займаюсь спортом, гарно вчуся, та часто встигаю зробити все, те що запланував. Але у мене є й недоліки. Вони полягають в наступному- я досить часто лінюсь щось зробити, граю багато в комп'ютерні ігри. Все ж переваг в мене більше, ніж недоліків!
Очки схожі на темні сливи.
"Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі", - пише поетка сучасності Ліна Василівна Костенко. Свій перший вірш я написав про Україну. В ньому я возвеличив незламність і волелюбність українців, описав гори, ріки і полонини. Він ще не такий досконалий, але написаний від щирого серця.
Далі я почав писати вірші різножанрові. Про що б я не писав - природу, тварин, людей, світ - я зрозумів, що вся поезія оповита серпанком загадковості. Вірш є прикладом майстерності, яка досягається завдяки великому таланту та непосильній праці, самовдосконаленню.
Для мене поезія - наче ковток свіжого повітря, друге дихання. Коли я вперше прочитав вірші Ліни Костенко, я був приємно вражений силою її таланту, адже кожен рядок написаний серцем.
Я хотів би стати відомим письменником у майбутньому, щоб бути істинним сином свого народу, може, навіть, послідовником Ліни Василівни. Я осмислюватиму все, що накопичено й вистраждано століттями несвободи, боротьби, перемог і поразок, щоб нічого не розгубити в нелегкій дорозі в майбутнє тисячоліття. Мені байдуже, чи стану я популярним поетом, головне - ніколи не зважати на кон'юнктуру і писати найчесніші, найбезстрашніші поетичні твори.
Однією зі складових щастя, однією з найшляхетніших цілей життя й одним з найбільших виявів людяності є любов. Ми любимо не тільки людей, цим поличним почуттям переймаємося до братів наших менших, до навколишньої природи, до речей, які нас оточують, до рідної оселі і до Батьківщини. Любов підносить людину, кличе її на подвиги, творить історію. Саме любов проголошена в Біблії найвищою людською чеснотою.Про любов сказано й написано чимало високих і прекрасних слів. Вона надихала багатьох митців, і їй присвячено чимало творів у різних видах мистецтва. Згадую прекрасні, хоч і трагічні, почуття Івана й Марічки, Соломії й Остапа із творів Михайла Коцюбинського («Тіні забутих предків», «Дорогою ціною»), любов Марусі Чурай, що «чолом сягала неба» (Ліна Костенко, «Маруся Чурай»), і світле кохання Лукаша і Мавки (Леся Українка, «Лісова пісня»).Заради любові дехто зважувався на відчайдушні вчинки, ризикував життям, жертвував собою, здійснював героїчні подвиги. Любов одухотворяє, робить кращим і змістовнішим життя людини, наповнює його світлою радістю. Людина, яка каже: «Люблю тебе», обіймає серцем увесь світ, сповнюючись справжньої людяності. Кохання до однієї людини переростає у любов до всього сущого.На жаль, сьогодні дехто зневажливо ставиться до цього високого почуття, вважаючи, що можна прожити й без любові. Чимало наших сучасників втратило піднесений дух почуття, яке запалювало серця багатьох поколінь. Усе рідше люди виявляють здатність до проявів душевної теплоти, стаючи черствими і байдужими. Дедалі частіше на перший план висуваються міркування корисливості, егоїзму, цинізму та амбітності.<span>Але я гадаю, що любов — це справді велика краса й сила, яка здатна врятувати й відродити світ, наповнити його духовністю.</span>