Потрібно подобирати їх спільнокореневі слова
Бережить мову мова єдина. Іншої такрї мови не найдеш не де. Наша мова не вична. Бережіть її уси.
Калиновий кущ навесні має маленькі, білі квіточки. Вони ростуть гронками , на кожній гілочці. Восени калинові ягоди будуть червоні та гіркі на смак.Навесні й восени будемо смакувати червоні ягоди калини.
Це мій твір сам у школі писав
Вчителька в школі попросила дітей намалювати листівку з весняною квіткою, для того, щоб привітати маму з Днем 8 Березня. Марійка була досить розумною, як на другий клас. Непогано вчилася і була дуже кмітливою. Але цього разу сказала: “Всі малюють, а я подарую живу – отого проліска, що вже багато років росте один біля глибокої криниці”.
<span> Дівчинка навіть і не здогадувалася, що це була незвичайна квітка. </span>
Продзвенів дзвінок, діти весело побігли вітати своїх мам, тільки Марійка не поспішала, бо знала, що квітка нікуди не дінеться. «Вона без ніг, не втече!» – думалось їй.
Нарешті прийшла до криниці, де ріс загадковий одинокий пролісок. Тільки нахилилася, щоб його зірвати, позаду неї пролунав хрипкий голос: ”Не смій!”.
Обернувшись, дівчинка побачила криву тінь – це був старий Мирон. Марійка дуже злякалася. Цей дід, завжди якийсь дивний, тому його всі боялися, хоч він ніколи й нікому шкоди не заподіяв.
<span>”Не роби цього, бо можеш стати такою як я”, сказав Мирон. Дівчинка не розуміла про що дід каже і перелякано мовила до нього: „ Дідусю, я хочу зірвати цю квітку, для своєї любої мами, щоб привітати її зі Святом Весни”. </span>
<span>„Дорогенька дитинко, цього робити не можна” – тривожно відповів дідусь. </span>
<span>„Але чому?» – запитала Марійка. В її маленькій голові ніяк не могло осісти це слово заперечення. Дідові стало шкода дівчинки і він вирішив дати відповідь на це болюче для нього питання та розповісти їй жахливу історію зі свого життя: ”Сідай отут, Марійко, зі мною, на лавочку. Я тобі про все розповім”. </span>
<span>Дівчинка дуже боялась діда, але її цікавість виявилася сильнішаю за страх. </span>
Надворі було по-весняному тепло, сонечко виглянуло із-за хмариночки.
”Час починати” – пробурмотів дід, - ”Це трапилось весною. Надворі було тепло, майже як тепер. Я, молодий, красивий повертався з армії. Грошей у мене не було, а дівчині, яка мене чикала з армії майже три роки, так хотілося бодай квіти принести. Я йшов якраз біля цієї криниці, а тут квітів було зо три сотні якщо не більше. Думаю, зірву кілька і порадую кохану цими первоцвітами. Зірвав одну, другу, третю, четверту, а п’яту висмикнув навіть з цибулиною. Вона була найбільшою й найкращою. Як обривалось останнє коріння, я почув якійсь стогін. Це була квітка-цариця, що гірко застогнала.
