Пантелеймон Куліш (1819-1897) — український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису. Народився у містечку Воронежі, у сім’ї заможного хлібороба. Мрів навчатися в Київському університеті, але він не мав документального свідоцтва про дворянське походження, хоча його батько й був із козацько-старшинського роду, а отже — й права навчатися в університеті. Але все ж Куліш досягнув своєї мрії і здобув хорошу освіту. Писав російською мовою і українською. Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Відомий як перший автор україномовного історичного роману («Чорна рада»). Навчатися в Новгород-Сіверській гімназії його спонукала сусідка по хутору Уляна Терентіївна Мужиловська. Одружився 22 січня 1847 року з Олександрою Білозерською, майбутньою письменницею. Його дружина починала друкувати оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок. На честь неї письменник перейменовує хутор Мотронівка на Чернігівщині, в якому оселився у Ганнину Пустинь. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко. В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, що є основою сучасного українського правопису. З Миколою Костомаровим подорожував Західною Європою. Був учасником організації «Кирило-Мефодіївське товариство», за що його арештували та повернули до Санкт-Петербургу, де його майже 3 місяці мучили та катували на допитах. dovidka.biz.ua Пантелеймон Олександрович Куліш започаткував новий правопис «кулішівку«, на якому побудований правопис сучасної української мови. У 1857 р. Пантелеймон Куліш створив і видав «Граматку». «Граматка» містила соціально підібраний матеріал для читання, який мав пізнавальний і виховний зміст: повчання, псалми, історичні оповідання. 1861 р. Пантелеймон Куліш перевидав «Граматку», доповнивши її короткою історією України. Письменник вважав шкідливим звичаєм заколихувати дитину: якщо вона хоче спати, то засне й не колисана. Батьки мають вдаватися до кращого способу зробити дитину тихою — треба її годувати не інакше, як певної доби, а не просто за розкладом засипати її їжею. Відомий перекладацькою діяльністю, зокрема перекладав твори Ґете, Гейне, Байрона, Шіллера, Шекспіра, Некрасова, Пушкіна тощо. Пантелеймон Куліш пішов з життя 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь).
Тема: изображение бури на Черном море, в результате какой два родных брать едва не погибли, так как обратились к Господа.
Идея: осуждение легкомысленности, чрезмерной гордости, пренебрежительного отношения к родителей, членам семьи, людей.
Основная мысль: тех, кто не уважает и не уважает родителей, Господь наказывает.
Жанр: социально-бытовая дума.
Композиция.
Введение: описание бури и ее последствий.
Основная часть: осмысление тонущих братьев о том, что их наказывает Бог за пренебрежительное отношение к своей семье.
Окончание: помощь Господа братьям, так как они вспомнили отца и матери молитву.
Проблематика:
родители и дети;важнейшие жизненные ценности;<span>поведение человека в чрезвычайной ситуации.</span>
<span>Вершиної української літератури є роман П.Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Цей твір соціально-психологічний, в ньому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини. В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — алегоричний образ знедоленого селянства — не ревли б, якби було що їсти. Твір “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукований у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву “Пропаща сила”. Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в української літературі.<span>Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став “пропащою силою”. У творі докладно з’ясовується формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки казки бабусі розширювали кругозір хлопчика, примушували його задуматись, викликали часом не дитячі запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав багатій Бородай, він “поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника”. Все пригнічувало дитячу душу. До злиднів додавалися ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його “виродком”, “байстрюком*’. У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: “І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала”. Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, всім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду в житті. Ненависть до панів стає провідною рисою характеру, змістом його боротьби. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки. Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець втрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець до цього прагнув. Після одруження з Галею, Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на _Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача. Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Не знайшовши ніде справедливості, Чіпка став мстити без розбору. Грабунки, вбивства перекреслюють його протест. Кров згублених жертв, смерть ні в чому неповинних людей заплямовують Чіпку. Хлопець з правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочином. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає “пропащою силою”. Чіпка з п’яною ватагою вирізує родину Хоменків, і його відправляють на каторгу, бо злочин є злочин.Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.<span>
</span></span></span>