Ось і почалися літні канікули...Мене чекає багато нового.Скоро я поїду з друзями на рибалку,а потім ми поїдемо на пікнік.Це буде дуже цікаво.Також дуже скоро я поїду відпочивати на море.Як я чекаю цю поїздку.Невгамовний галас чайок,теплий пісок та море,камінці...Все таке знайоме і рідне моєму серцю.О,вже настав день моєї поїздки.Скоро я сяду на поїзд,і поїду далеко-далеко від шумливого міста.Навіть не в село до бабусі,а на море.Я так чекав цю пойздку.Цілий місяць.І дочекався.В назначений час прибуває потяг...Я сідаю у купе,і чекаю своїх морських пригод.Лише одна ніч відриває мене від моєї мрії.І я скоро пиїду.Невпинно чекаю мою станцію.І ось,нарешті,я доїхав.Сонячногог настрою тільки бажати.Але 2 тижні також пролетять непомітно,емв один день...
Нещодавно я познайомилася із дуже хорошою дівчинкою.
на зріст вона невисока, десь один метр і п'ятдесят сім сантиметрів (точно не знаю). у неї блакитні очі, чомусь вони подобаються усім хлопцям, довга руса коса, в яку вплетена стрічка і нігті нафарбовані в червоний колір. вона була в рожевому платтячку, у білих гольфах і рожево-білих босоніжках.
1) 2+3=5(зош.) купив всього
2)400:5=80(коп.)коштує один зошит
3)80*3=240(коп.)мають повернути
відповідь:2 гривні 40 копійок мають повернути друзі
Є люди які вчаться на червоний диплом.
У кожній фірмі є директор.
Є дерево кипарис.
Лиман це дорога поряд з морем.
В Англійській мові є минулий простий час—Past Simple.
Цибуля—це дуже розпосюдженний овоч.
Цимбали— народний музичний інструмент в Карпатах.
<span><span>МІНІАТЮРАПРО ЖИТТЯ</span>© Тая<span>
</span><span>
<span><span>
</span></span><span>Стою у супермаркеті у довжелезній черзі до каси. Обідня пора, людей, як ніколи багато. Стомлена. Спекотно. Тихо грає ніяка магазинна мелодія. Раптом відчуваю тонкий аромат дорогого чоловічого одеколону. Здогадуюсь, що власник цього запаху стоїть у мене за спиною. Теж у черзі. Цікаво, який він, цей чоловік? Обертатися не буду, даю волю своїй фантазії. <span>Це високий стрункий брюнет середнього віку, самодостатній, упевнений у собі сучасний бізнесмен. Він одягнений у стильний діловий костюм, сорочку Sartoriani Napoli італійської фірми та світлі шкіряні туфлі. У нього ще на сьогодні дуже багато справ. Чоловік поспішає, бо чую, як дістає мобільний телефон (який у нього теж останньої марки випуску) і, певно, набирає шаблонний текст «Спізнююсь. Буду о…». Цікаво, що він купуватиме? То ж не за сигаретами тут стоїть, бо їх можна купити у будь-якому ларьку у місті, навіть не виходячи з машини. А яка у нього машина? Хай буде Mercedes-Benz, обов’язково білого кольору, так гарно! Що він купить? Обід...Отже, він не залишився у офісі у цю годину, бо йому потрібно зустрітися з партнером по бізнесу. Стоп, не підходить! Що йому тут купувати тому партнеру і для чого так бризкатися парфумами? Отже, жінка! Так, як я зразу не додумалася! Він їде до коханої жінки! Купить стандартний набір мартіні, рафаело та виноград… Вона сьогодні лише прилетіла з відрядження з-за кордону (а біля нього мусить бути лише така жінка). Вони давно не бачились, тому чоловік поспішає на зустріч до коханої. Оце я розкрутила ситуацію!</span>Раптом чую за спиною:<span>- Миколо, дивись, яких я ще пробників одеколону набрала, і куму ще подаруємо . Ну що там на мобільному з часом? Встигаємо на автобус?</span><span>Обертаюсь і бачу того Миколу, невеликого та з великим черевцем лисіючого чоловіка, що від спеки був червоним та мокрим, аж сорочка прилипла до тіла. В одній руці він тримав кошик, навантажений різними покупками починаючи з мівіни і закінчуючи пакетиками носків та трусів, а в другій жмуток різних пробників дорогих одеколонів, що презентувалися недалеко. Поряд , певно, його дружина, така ж огрядна молодиця теж затарена різними речами сіяла від щастя, що встигла ще набрати надурняк пробників куму.</span><span>«Оце в мене фантазія», - подумала я.</span></span></span></span>
