Оборона Буші» тема: зображення героїчної оборони містечка-фортеці з метою затримки просування польської армії і надання можливості Богдану Хмельницькому дочекатися підмоги. «Оборона Буші» головна думка: героїзм та здатність до самопожертви заради рідного міста. В основу твору покладено реальні події, що відбувалися в 1654 році біля подільського містечка-фортеці Буші, жителям якого необхідно було затримати просування на схід польської армії, щоб дати можливість війську Хмельницького дочекатися підмоги. Письменник подорожував Поділлям і зупинявся в цьому містечку, бачив руїни фортеці. Очевидно, історія оборони Буші справила на нього надзвичайне враження, що стало причиною написання повісті. Усі до єдиного захисники фортеці, захищаючись, готові загинути, але зберегти власну гідність. Козаки знають, що їм не встояти проти цілого полчища поляків і татар, однак у них є мета — затримати якомога довше ворога, аби не дати йому просунутися далі, дочекатися прибуття основних сил війська Богдана Хмельницького. Сильні й міцні духом запорожці твердо вирішують не здаватися, боротися до останньої краплини крові, щоб забрати із собою на той світ побільше ворогів, «продати себе щонайдорожче». Автор майстерно зображує підготовку до оборони, настрій мужніх чоловіків, їхні веселі жарти, хоч і стоять вони на порозі іншого життя, відчувають близьке дихання смерті. Кожний із них — це герой, справжня історична постать, не менш важлива у цій несправедливій братовбивчій війні, ніж особа самого Богдана Хмельницького. Автор чудово розуміє сам і дає відчути це й читачу, що без таких хоробрих воїнів ніколи не було б переможних походів великих козацьких ватажків. Тільки вміння пожертвувати власними інтересами, особистим життям, життям своїх рідних давало українцям у ті нелегкі часи шанс на відстоювання власної незалежності. Безперечно, піти на вірну смерть — це не таке просте рішення для молодих дівчат, Орисі й Катрі, які ще не бачили життя, не встигли насолодитися ним. Тим трагічнішим і самовідданішим є їхній подвиг.
Такса в таксиста питає про таксу.
Скласти діалог про враження від екскурсії можна так
<span>- </span>Привіт, Іванку! Як справи?
<span>- </span>Привіт, Марічко. Все добре. Вчора мені вдалося відвідати музей козацтва.
<span>- </span>Нічого собі! Я була там кілька років тому. Але чула, що його закривали на реставрацію. Чи багато там змінилося?
<span>- </span>Так, багато. З’явилося чимало цікавих експонатів.
<span>- </span>Що найбільше тобі запам’яталось?
<span>- </span>Зброя козаків і клейноди.
<span>- </span>А що ще цікавого там було?
<span>- </span>Ще мені сподобались монети з козацьких часів. Їх було знайдено істориками чимало та всі вони різні.
<span>- </span>А козацький човен залишився на місці після реставрації?
<span>- </span>Звичайно. Це ж символ славетних морських походів наших предків. Я думаю, тобі варто відвідати цей музей знову.
<span>- </span><span>Обов’язково! </span>
Н. Олексіїв
Р. Олексієва
Д. Олексієву
З. Олексієва(чи Олексіїв)
О. Олексієвом
М. Олексієві
<span>Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає... чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір'їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір'їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету. Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір'їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір'їнки немає. Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір'їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір'їнка заспівала. Почув Стрепет спів своєї пір'їнки, прилетів до хлопчика й просить: — Хлопчику, віддай мою співучу пір'їнку. Я не можу жити без пісні. Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір'їнку. Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір'їнка. Нещасливий той, у кого такої пір'їнки немає ».</span>