Не дописати до кінця переказ, негарний вчинок, непрочитаний лист, не скосити траву, незадоволений, не вивчити, нехтувати, недооцінювати
Всі діти в моєму віці мріють в майдутьому бути:балеринами, художниками,футболістами,чи артистами, а я хочу бути лікарем. Лікар це професія благородна, адже ти допомагаєш людям. Завдяки тобі люди неболіють, а якщо навіть боліють то ти маєш можливість їх вилікувати. На мою думку найкраще бути лікарем-хірургом, або стоматологом. Хірурги рятують людей в яких здавалось вже немає шансу на життя, але після операцій пацієнти виліковуються і живуть ніби нічого і неболіло. А стоматологи лікують зуби і дарують людям прекрасні посмішки, адже приємно коли ти йдеш а тобі увідповідь всі усміхаються.
Н<span>а мій погляд, одне з
найкрасивіших дерев, особливо восени, це, звичайно ж, клен. Кленове
листя не може нікого залишити байдужим. Таке собі різьблене диво
природи. Тоненькі, наче привид, прожилки розходяться, ніби стежинки, від
держака. Я завжди розглядаю кленові листочки, як картину художника.
Невипадково вони зображені на гербі Канади.<span>Я в захваті від клена в
жовтні. Пофарбований у яскравий жовтий колір, ніби охоплений полум’ям ,
він дає світло і в похмурий день. Я стою поруч з кленом, що росте в
нашому дворі, пильно дивлюся вгору: так хочеться вловити ту мить, коли
листочок відривається від гілочки. Довго спостерігаю, але у мене нічого
не виходить. Падає додолу черговий листочок, а мені так і не вдалося
помітити, звідки, з якої гілки.
</span></span>
Кожна пора року по-своєму гарна. Але весна мені подобається найбільше.
У природі все ніби пробуджується: зеленіє, зацвітає, щебече. Сонце стає теплішим та ласкавішим. Більше сонячних днів. Вони стають довшими. Вже не женуть додому ранні сутінки. Це особливо відчувається після зими. Можна зустрітися з подругами, погомоніти.
Ось чому мені подобається весна.
<span>
</span>
Часто людина питає сама у себе: "Що трапилось, чому я не можу зробити свій вибір?". До кожного напевно такі думки приходили у голову. Або коли дитині дев'яти років, говорять : "Коли ж ти вже візьмешся за свій ум?". Виникає питання, як за нього взятись ? І як це має бути? Всі ми проходимо довгий шлях, шлях в довжиною з життя. Ми вчимось, працюємо виховуємо дітей, час минає. Ми не зрозуміли самі, як вже стали дорослими. Але всі добре пам'ятають коли були малими. В цьому віці тяжко взятись за розум.Тебе все цікавить і ти пізнаєш. все навколо Бігаєш у дворі, нічого тебе не турбує. Цей переломний момент, коли дитина починає замислюватись про своє майбутнє, міркувати про своє життя. Напевно цей момент дає першу краплю, в цю "чашу дорослості". Ми намагаємось робити все, щоб гарно в злагоді жити. В школі ми обираємо найкращі предмети, обираєм університет за улюбленою професією. Діти бешкетують і не дивлячись у перед, що їх чекає, яке життя?Вони собі відповісти не можуть. Можна сказати ось що, за розум потрібно братись завжди, тому, що людина повинна обмірковувати свої дії, але й потрібно давати волю своїм діям.Життя неймовірне, повне яскравих кольорів, и жити потрібно подобаючись . .
