Наука — це освіта, навички, знання, набуті людиною в процесі навчання, життєвого досвіду .Вона повчає, дає життєвий досвід.Щоб стати розумним, треба дуже багато вчитися. Знання за гроші не купиш! Ця праця дуже нелегка, вона потребує багато часу, наполегливості та сили волі. Усе в наших силах! Треба вчитися і досягати своєї мети.Ми повинні цінувати й використовувати свої знання повною мірою. Знаючи багато ми ніколи не заблукаємо в ”лісі“ життя.
Коли я прийшла перший раз до школи, то потрапила до Олени Володимирівни-моєї першої вчительки. Вона для мене ,як друга мати. Саме Вона навчала нас читати й писати.Олена Володимирівна дуже добра й розумна людина. Вчителька розповідала нам про навколишній світ, навчала нас малювати и пришивати гудзики, бути чесними й людяними, допомагати одне одному. Моя перша вчителька залишиться у моїй пам"яті , як найкраща людина в моєму житті. Я її дуже люблю!
Корінь - спільна частина у споріднених, або спільнокореневих, слів. У слова "школа" корінь "школ". (у споріднених слів може бути "шкіл" із-за чергування голосних)
Тобто, спорідненими словами до слова "школа" будуть: школяр, школярка, школярик, шкільний, пришкільний, позашкільний
Поліське село.
Я ніколи не бував у поліському селі Крйнки, досі жалкую за цим. Сходив я чимало доріг, об'їздив чимало країн, та якось не випадало мені зазирнути в тихі місця, де минуло батькове дитинство. Але ніколи не бувши там, бачу виразно, мов на старовинній гравюрі, заповітний куточок землі. У цій картині панують світлі тони, ніжні тони біленого поліського полотна. Спокійне світле небо, світлі з жовтим відтінком кучугури пісків. Лише по горизонту темна зубриста стіна соснового бору.
Небо, ліс, піщана горбиста рівнина - це лише тло.
Потім бачу дорогу. Ну, а яка дорога в пісках? Порізана колесами, то кривуляє між чахлими кущами сосняка, то повзе на горбик, то шкандибає в долинку. Це навіть не дорога, а розтоптана канава, клята й переклята всіма їздовими, і від того ще більше зморщена. Поруч неї, старої бабусі, вистрибують онуки-стежки, вони мережать синючі плеса, викрутасами обходять деревця і збігаються в одне річище біля трухлого від старості обваленого місточка. За місточком починається село.
Поліське село. Ішли жінки з грибами. Пісок та болото, пісок та болото, нарешті й суха місцина, тут, кому де заманулося, й присіли вони спочити, обклавшись корзинами. Отаке село. Купками. Хата, а потім жовта залисина, потім ще самотня хата. Кожен двір обнесено високою дерев'яною огорожею. Тут все із дуба, із сосни, із берези, із граба. Все із лісу.
А земля тут яка! Той же пісок, трохи бурий від гною, без гною ніщо не росте, навіть кукіль*.
За дворами й левадами - глевка низина. Корчі, мохові острівки, цілі озера густої, як дьоготь, стоячої води, замулені річечки. Царство непролазних поліських боліт.
<span>Ніколи не був я у Кринках, але бачу село, бачу дідову хату. Вони постають із запашних батькових оповідок</span>
Посеред лісової тиші, чути тільки, як цвірінькають пташки. Снігу стільки натрусило, І так замело землю, що ні одна пташка не в змозі, знайти собі що небудь поїсти. І літають навкруги пташки, цвірінькають, цвірінькають, а сніг мете і мете.
<span>Зачув , як кличуть на допомогу пташки Медвіть. Прийшов і каже до Горобини: будь добра, нагодуй пташок’ А Горобина відповідає: потруси за гілочку і смакуйте на здлровя. Медвідь підійшов, потрусив за гілочки, горобина щедро всипала землю, пташки поїли і у лісі знову запанувала тиша.</span>
