Все закінчилося добре...Хуха-Моховинка побудувала затишний будиночок під сосною .І почала в ньому жити.Ось сниться їй сон.Прокидається Хуха від,якогось шуму!Прокидаеться Хуха від якогось шуму!Вийшла з хатинки бачить стоїть дроворуб і зрізає сосну.Перелякалася!Побігла до до господара лісу.А він собі спить.Не могла розбудити його Моховинка!Ак не будила.Всерівно спить без задніх ніг!Виходить на вулицю.И бачить кажана,а він и Моховинці ,и каже:
-Чого,ти продош по ночі?!
-Да,от сосну рублять над мої же будиночок!-відпоовіла Хуха-Моховинка.
-Нічого,сідай підвезу!-каже Кажан.
-Мій друже,а куди?-спитала Моховинка!
-Вранці побачиш,-відповів кажан.
Кажанчик взяв листочок,и наклав туди моху,щоб Хуха почувалась немов дома.Хуха-Моховинка лягла туди.И вони відправилися у ночну подорож!
Прокинулась Моховинка.І бачить нема кажана,і спить на галявинці,на тому ж самому листочку,що лягла.Бачить гарні лука,а в долині замок.Пішла туди наша Хуха-Моховинка.Сторожі одраз її пустили!І всі слуги та сам король були ради цьому.
Пройшло кілька місяців!Хуха-Моховинка почувалась себе добре,але їй дуже кортілося до дому,в ліс.Ось в королевстві вже ніч.Хуха лягла спати.И раптом...Вона прокинулась,и це все був просто сон!
Хуха-Моховинка дуже зраділа,що вона дома!
Ось и ще одна история про Хуху-Моховинку!Ваша Лізусік!
<em> Если Вы отметите любое решение как "Лучшее", то к Вам вернётся 25% потраченных пунктов на это Задание.</em>
1. Остап Мандрика — головний герой оповідання «Дорогою ціною». 2. Портрет і зовнішність героя 3. Багатоаспектність зображення Остапа: а) психологічний стан; б) ставлення до життя; в) прагнення та цінності; г) роль діда у вихованні героя, формуванні його поглядів; д) кохання до Соломії. 4. Риси характеру героя: 5. ОстапаМандрика — борець за волю, щасливе життя поневоленого люду
У творі В. Близнеця "Звук павутинки" Льоньку супроводжують його друзі, образи яких є символічними. Вимріяна постать Ніни відображає людську надію, а більш реальний герой - Адам - є символом життя і неминучої смерті. Адам має справжню жагу до життя і не втрачає її до останньої миті свого життя. Він, знаючи що ось-ось помре від малокрів"я, все ще здатен сприймати природу і маленького мрійливого хлопчика, з його неосяжною фантазією. Ніна є героїнею більш фантастичною, вона хоч і сприймається як звичайна людина, та для Льоні залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав. Вона справже втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним. Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ. Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.<span> Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням </span>
<span><span>Цвет весны<span>На дворе стоит весна!
После зимней лютой стужи
Просыпается от сна
Вся природа. Даже лужи
Не покроет лед за ночь,
Гонит солнце зиму прочь!
Набухают соком почки,
И зеленые листочки
Скоро в струях ветерка
Заиграют! А пока
Цвета солнца у реки
Появились огоньки!
Все! Закончились морозы!
Распускаются мимозы!
</span></span><span>Весенний дождь<span>Пьет и луг, и дол.
Пьют леса, поля.
Где весною дождь прошел
Зелена земля.
За неделю-две
Лопаются почки,
И лежат потом в траве
Их липкие сорочки.
Птицы гнезда вьют,
Радуясь друг другу,
Оглашая там и тут
Песнями округу.
Без дождя бы нам
Не увидеть снова
Ни проросшего зерна,
Ни цветка лесного,
Ни смешных птенцов,
До поры бессильных,
Ни баранов, ни коров
На лугах обильных.
Что бы ел весной
Каждый зверь и птица,
Если б ливень проливной
Вдруг не смог пролиться?
Мы бы не нашли
Мох возле калитки,
И для нас бы не цвели
В поле маргаритки.
Лишь песок сухой
Был бы под ногами,
Если б ливень проливной
Не прошел над нами.
</span></span><span>Апрель<span>Верба, верба, верба,
Верба зацвела.
Это значит, — верно,
Что весна пришла.
Это значит — верно,
Что зиме конец.
Самый, самый первый
Засвистел скворец.
Засвистел в скворечне:
Ну, теперь я здешний.
Но весне не верьте,
Слышен ветра свист.
Ветер, ветер, ветер
По дорогам вертит
Прошлогодний лист.
Все апрелю шутки!
Сельский детский сад
Утром скинул шубки,
В полдень — снегопад.
Но не так уж скверно
Обстоят дела,
Если верба, верба
Верба зацвела.
</span></span></span>
