Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби. Мати Михайлика — це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди. Дід Дем’ян — представник старшого покоління Стельмахів. Бабуся — проста селянська трудівниця Люба — подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна. Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика. Дядько Микола — великий життєлюб. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Тіні забутих предків” М. Коцюбинського — один з най-поетичніших творів української літератури. Основою її став фольклор Гуцульщини, закарпатської частини України. Під час написання повісті Гуцульщина вже декілька століть були відірвана від України, там сформувався окремий діалект, своєрідні обряди, свій побут та традиції. Коцюбинський відкрин цей самородок для всієї країни, підкресливши у назві, що герої — це наші спільні предки, хоч і забуті нині.Герої повісті — Іван та Марічка, діти ворогуючих родів. Марічка на початку повісті — маленька дівчинка, що ласкою та добротою розтопила лід ворожості малого Іванка. Тендітна та довірлива, вона запала хлопчикові в душу. Марічка співає, обзиваючись співанками на гру Іванкової сопілки “як самичка до дикого голуба”. Ліс бринить її піснями, наче вона їх засіває.Іван — дев’ятнадцята дитина у родині — ріс, сприймаючи світ як казку, і казка відкривається йому. Уже в сім років він може розшукати помічне зілля, порозумітися із лісовим народом. Нерозривний зв’язок з природою, осмисленою у дусі гуцульської казки, зближує Івана та Марічку. Кохання народжується, росте разом з малими. З тринадцяти років Марічка віддається Іванові, радісно вірячи у вічність кохання.Але судилося інакше. Батько Івана гине, хлопець змушений іти у найми, лишаючи кохану. А коли повертається, живою вже її не застає: Марічка загинула у повінь. Іван не вірить, кидається її розшукувати, бачить тіло і ледве не втрачає розум. На шість років Іван зникає з очей односельців, шість років його душа намагається одужати. Іван таки повертається, намагається жити, як усі, одружується, господарює та зламати себе не може. Цільна натура не розуміє компромісного існування, кохання до першої і єдиної дівчини перемагає. Туга та сум тьмарять розум, відвертають Івана від людей, від жінки, приводять до загибелі.Твір Коцюбинського проникнутий своєрідною поезією Карпат, унікальним фольклором, фантастичною природою і своєрідним сприйняттям життя. Образи Івана і Марічки|ніі ічніші за шекспірівських Ромео та Джульєтту. Веронські коханці гинуть випадково, а гуцульські юнак та дівчина приречені долею, бо їх кохання надто повне, самодостатнє, воно більше за життя. Розлучає їх та сама казка, що звела: Марічку зносить ріка, а Івана занапащає нявка, що прийняла образ Марічки
Про роки заслання.Місце в якому він перебував у неволі мало жахливий клімат ,туди навіть солдатів відправляли на 2рокт і не більше ,а Шевченко там пробув аж 10 років .Через це він захворів ревматизм ,і доречі невдовзі помер
Україна - пісенна держава. З покон віків наші предки співали пісні за роботою, коли відпочивали, коли їм було сумно, коли було радісно. Пісня іде поруч з українським народом вже дві тисячі років.
Пісня не покинула й наше сьогодення. Зараз Україна має дуже, дуже багато талановитих співаків, композиторів та авторів. Усі ми, від мала до велика слухаємо музику та співаємо пісні.
Але, якою багатою на пісню сьогодні не була б Україна, ми ніколи не забуваємо своїх коренів. Пісні, що співали наші предки, зараз часто звучать як у сучасній обробці, так і такими, якими вони були з самого початку.
Ми шануємо наші традиції, шануємо наші корені. Ми не забуваємо цих пісень, бо дух наших предків звучить між рядками. Ми повинні завжди пам'ятати, з чого все починалося. Пісня є невід'ємною частиною нашої культури і нашого народу, тож Українці ї зараз співають пісні, які прийшли до нас через віки з минулого.
Можно якось начати сразу можно написать що заради любимого человека можно умерти а дальше можешь написать про свою любови
