перше слово-їжа,друге-грак
У Країні Часу жили собі різні жителі: циферблати, стрілки, години,хвилинки, секунди...І кожен мав своє місце.
Але якось прийшла у Країну Часу одна маленька Хвилинка і захотіла оселитись там. Але жителі Країни Часу уже розібрали всі домівки і маленькій Хвилиці не було де жити. Вони гадали, що якщо для неї нема місця - вона тут не потрібна. І вигнали.
Пішла Хвилинка далі, засмучена. Але, як тільки вона минула браму Країни Часу - будиночки всіх жителів раптом зруйнувались, а Країна Часу - зникла!
Хвилинка йшла і не оглядалася. Вона знайшла собі маленьку хатинку в лісі і поселилась там. А жителі, ті що вигнали Хвилину, зрозуміли, що втратили дорогоцінну хвилину свого життя...
Безцінна кожна мить життя… Ні на що не проміняю осінній шепіт голих лип, дотик метелика, скрипучий сніг, котрий сипав усю довгу ніч, і сизокрилу хмару літньої грози, і квітучі сади, які зводять з розуму своїм ароматом весною. Безцінним є повітря, яким я дихаю, і вода, якою втамовую спрагу. Безцінний соловейко на калині та жайвір у небі. Кожна мить життя – прекрасна і захоплююча.
Життя тільки здається декому коротким, насправді воно – довге, а ще – широке, а ще – глибоке, як могутня ріка. Життя стає неосяжно великим, коли навчаєшся отримувати насолоду від будь-якої його миті, від найменшої дрібнички.
Якщо відверто радіти своїм близьким, кожній хвилині спілкування з ними, якщо не стомлюватися любити і мріяти, якщо захоплюватися кожної миті – життя подарує свою благодать і вічність. Ніколи не чекатиму від життя якогось чуда: чудо мені вже дано – я живу. Уявіть: мені, як і вам, пощастило народитися! І це була перша щаслива миттєвість з їх безкінечної низки.
Як сказав колись безсмертний Гете: »Велич людини в тому, що вона - єдине з усіх створінь, здатне перетворити мить у вічність».
Улесливий, улесливо, улещувати, підлещуватись
Початок осені завжди чарівний. Повітря стає прозорим, а все навкруги виграє яскравими кольорами.Невеличкий ліс теж золотиться, багряніє, палає і з кожним ранком заливається все блискучішим вогнем. А після дощику з кущів вилазять гриби. Кумедні, товсті. На старих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. Розсипалися по галявинах червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, запашні рижики. Особливо поважними здаються серед них товсті гриби під червоною шапкою з білими крапочками — мухомори. Намистинками розсипалися по кущах різнокольорові ягідки. Барви лісу доповнює і волохатий зеленувато-сірий мох на деревах. Пахне грибами, чебрецем, дощем і ще чимось дивним, приємним.<span>Пишається проти сонця ліс, пломенять осінні вогневі барви. А разом з лісом пишається й осінь тим, що створила таку красу.</span>
