Небе́сна Со́тня» — прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану (Революції Гідності) у грудні 2013 — лютому 2014 року.
21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану[5]. Цього дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали «Небесною сотнею»[6]. Під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача…» Список на виплату одноразової грошової допомоги родинам загиблих у розмірі 121 800 грн. налічував 98 осіб.
<span><span>22 січня 2014 року під час протистояння на вулиці Грушевського у Києві за нез'ясованих обставин було застрелено двох активістів Євромайдану. Того ж дня в Київській області було знайдено тіло ще одного активіста, який був викрадений за день до цього.</span><span>За не підтвердженою владою інформацією одночасно із вбивством Юрія
Вербицького в ніч з 21 на 22 січня, ймовірно, було вбито ще одного
активіста Євромайдану[14].</span><span>За інформацією комендатури Євромайдану та свідків, 22 січня, під час
подій на вулиці Грушевського, було вбито ще 2-х невідомих
протестувальників[115].</span><span>За інформацією 21 січня помер чоловік, який впав з колонади стадіону «Динамо»[116].</span><span><span>18 лютого 2014</span> р. — в центрі Києва знайдене одне безголове[117] тіло активіста Євромайдану[118] (кримінальний почерк силових структур — як з журналістом Гонгадзе),
два тіла на барикадах біля виходу з верхнього «Хрещатика» в Києві
(вулиця Інститутська), офіційно підтверджено три вбиті особи
мітингувальників[119][120]; на березі ріки Дніпро в Києві віднайдене ще одне тіло активіста Євромайдану з хусточкою Самооборони Майдану на шиї[121], та вже загинуло 20 мітингувальників (Міністерство охорони здоров'я України ще раніше підтвердило 11 аналогічних смертей)[122]; у Михайлівському соборі лежать тіла 4 активістів ЄвроМайдану тощо[123]; на медекспертизу в Києві привезено п'ять тіл[124]; біля Києва знайшли тіло чоловіка зі стрічкою Євромайдану на одязі та навмисно спотвореним обличчям[125];[126]; медики Києва повідомляють про 11 загиблих активістів Євромайдану[127]. За повідомленнями медиків, 15 чоловік було вбито на Інститутській вулиці, 22 чоловік — на вулиці Михайла Грушевського. Значна кількість жертв — поранені, яких добивали силовики[128]. Також 5 чоловік загинуло при штурмі майдану.</span><span><span>20 лютого 2014</span> р. — невпізнане тіло[129]. За інформацією Медичної сотні загалом загинуло близько 100 осіб, ідентифіковано — 58 осіб[130][131][132].</span><span><span>21 лютого 2014</span> Міністерство охорони здоров'я України офіційно визнало 77 смертей за 18-21 лютого 2014 року[133].</span><span><span>24 лютого 2014</span> Міністерство охорони здоров'я України офіційно визнало 89 смертей та 726 постраждалих, 520 особа ушпиталена, з 312 — втрачений зв'язок.</span><span>Станом на <span>26 лютого 2014</span> року в «Будинку профспілок» у Києві віднайдено 11 заживо згорілих людей[134].</span><span>Станом на <span>28 лютого 2014</span>
року, 94 людини загинуло за час протестів в україні — МОЗ. Всього 88
осіб загинуло в місті Києві з часу протистоянь учасників масових
протестів з силовиками, тобто з 30 листопада 2013 року. Причому 83 особи
померло в столиці за період з 18 по 28 лютого 2014 року. У регіонах
загинуло 6 учасників акцій громадянського протистояння, з них 2 особи в Криму, 2 — в Хмельницькій області, 2 — у Черкаській області[135].</span><span>Станом на <span>28 лютого 2014</span> року: Ігор Мірошниченко: «Київський крематорій спалював невпізнані тіла загиблих майданівців»[136].</span><span>Станом на <span>3 березня 2014</span> року: МОЗ: Число жертв у ході протестів в Україні зросло до 95 осіб[137].</span><span>Станом на <span>3 березня 2014</span> року: МОЗ стала відома точна кількість загиблих під час пожежі в Будинку профспілок[138].</span><span>Точна кількість загиблих під час протестів буде відома за місяць — МОЗ. Станом на <span>5 березня 2014</span> 99 загиблих, але в дуже важкому стані перебувають 15 осіб[139].</span><span>Станом на <span>6 березня 2014</span> року на лікуванні в закладах охорони здоров'я Києва перебувало 216 осіб[140].</span><span>Станом на <span>9 березня 2014</span> року кількість загиблих у сутичках у центрі Києва з 30 листопада 2013 року досягла 101 особи[141].</span><span>Станом на <span>14 березня 2014</span> Євромайдан SOS. Оновлений список загиблих станом на 14 березня[142]</span><span>ПС стверджує: невідомий герой (Святослав (Боєць)) з Будинку профспілок — їх боєць. 05 квітня 2014.[143]</span><span>10 квітня 2014
року в українських ЗМІ було поширено інформацію від медиків-волонтерів
про те, що список жертв Євромайдану може сягнути 780 осіб[144][145][146]. 11 квітня 2014 року міністр охорони здоров'я Олег Мусій,
який був керівником медичної служби Майдану, заявив, що інформація про
780 загиблих є провокацією й не відповідає дійсності. Він підтвердив
офіційну статистику, за якою на 10 квітня загинуло чи померло 105
активістів Майдану.</span></span>Під час прощання із загиблими зі сцени Майдану 21 лютого 2014 року звучала жалобна пісня «Пливе кача…», що стала неофіційним гімном «Небесної Сотні»
<span>(у мене тільки твір на цю тему)
</span>Те, що ввічливість, шанобливість, намагання зробити Вам приємно як гостю є національною рисою японців – відомо всім. Ввічливість – в натурі японця, його стиль поведінки, його спосіб мислення. І все це закріплено історично. Кажуть, що займенник «я» в японській мові виражається різними словами і кожне має своє значення і свій відтінок. Так, самурай буде говорити « хесся», жінка ніколи не буде вживати «оре» – суто чоловіче слово, старий обов’язково скаже «васі». Японець ніколи не стане категорично заперечувати, він практично не говорить «ні», навіть коли не згоден. Знайде тисячу способів уникнути цього прямого «ні» або так завуалює свою незгоду хитросплетенням слів, що й чорт ногу зламає.<span>Японська ввічливість невіддільна від субординації, а іноді і випливає з неї. Японці невибагливі в одязі, по нім важко відрізнити главу фірми від робітника. Якщо зустрінете двох чоловіків в однакових синіх костюмах , білих сорочках, однотонних краватках, то по відношенню їх один до одного відразу відрізните, хто займає вищий ступінь на соціальних сходах, а хто – нижчий . Субординації дотримуються скрізь: у діловому житті, побуті, сім’ї. В обов’язковому порядку шанобливо звертаються підлеглі до начальника, діти до батьків, сестри до братів, молодші до старших, жінки до чоловіків.
</span><span>Ще коли мати за японським звичаєм носить немовля у себе за спиною, вона при кожному поклоні змушує клонити і його, даючи йому при цьому перші уроки вшанування старших . Відчуття субординації вкорінюється в душі японця не з моральних повчань, а з життєвої практики. Він бачить, як мати кланяється батькові, молодший брат – старшому, сестра – всім братам незалежно від віку. Все це має глибокі соціальні корені, так як вічно цю субординацію, яка стала правилом життя, регламентацією побуту, диктував майновий ценз. Витоки потрібно шукати ще в феодальне час, коли хлібороб не мав права їсти рис, вирощений його руками, як не мав права носити шовк селянин, який розводив шовкопряда. Яким папером затягувати вікна, яким гребінцем заколювати жінці волосся – все регламентувалося владою.
</span>Тому не дивно, що японська ввічливість поширюється не по горизонталі, а по вертикалі: найбільш низькі поклони адресуються тому, хто стоїть вище. Кодекс самурайської честі диктував форму поведінки васала: бути вихованим і ввічливим – від низьких поклонів поперек не зламається. Все це, безумовно, наклало свій відбиток на японців наших днів. Звідси – коректність, шанобливість, взаєморозуміння в міжособистісних взаєминах. Звідси – відсутність прямих запитань, які могли б поставити співрозмовника в незручне становище, і прямих відповідей, які містили б відмову. Тому спостережні оглядачі наводять дотепну приказку американців: «Робити можна трояко – правильно, неправильно і по-японськи».Ввічливість по-японськи має свою привабливість як суто людська риса, адже таку культуру спілкування, повагу до старших, уникнення категоричних суджень – все це добре б було запозичити і нам.<span>Ввічливість взагалі – не тільки щоденний етикет. Це спосіб існування, який поширюється на всі сфери життя. В деякій мірі це можна сказати і про наших співвітчизників. Але у українського народу ввічливість більше проявляється у його гостинності, яка відома на весь світ. Щодо інших традицій японської ввічливості, то, на мій погляд, вони не підійдуть народові з нашим менталітетом, адже українці більш відкрити і в чомусь простіші, доброзичливіші та більш добрі, ніж японці. Нажаль, зараз ввічливості нашим сучасникам інколи бракує, але в цілому український народ був, є і назавжди залишиться одним із самих привітливих і ввічливих народів світу.</span>
Достигаючи вночі,суниці стають схожими на росу.
Ледве пробуджуючись від сну, я чую мамин голос.
Я встаю, позіхаючи з теплої постелі.
Сон ще не залишив мене, причаївшись у моєму вусі
У гущавині перегукувалися між собою птахи, ладнатись до ранкового концерту.
Зібравшись, геологи не поспішали в машину
Вітер натомившись,укладався спати на верхівках дерев.