Над селом пролітало велике і цікаве птатство. сьогодні на сніданок я пив біле та солодке молоко. сьогодні я проїзджав повз прекрасну і мальовничу полтаву
Життя… Таким коротким воно здається для людини. А як хочеться багато зробити! Ще маленькою людина прагне самоутвердитися, пізнати нове, цікаве, корисне, а потім, ставши.дорослою, передати ці знання наступному поколінню. Чи ніколи ви не задумувалися над смислом життя? Що хоче отримати кожний від нього? Здоров’я, кохання, матеріальне благополуччя, владу над іншими… Дійсно, людина сама визначає власні пріоритети. Але як зробити так, щоб прожитий час не був марний, витрачений на якісь дрібниці? Питання життєвого призначення людини намагається розв’язати Б. Харчук у повісті-притчі «Планетник». Твір має специфічну композицію, оскільки побудований як твір у творі, тобто має дві сюжетні лінії, два часи (теперішній і минулий).<span>
</span>
Коли я була ще зовсiм маленькою дiвчинкою, то мала багато ляльок. Всi
вони були рiзного розмiру й рiзного виду. Вони були такi рiднi менi,
гарненькi, я ïх любила сильно. Але був у них один недолiк: всi вони
мали лише по одному платтю. Деякi були одягненi в спiдницю й блузку, але
теж не мали одягу на змiну. Це мене засмучувало, i тому я вирiшила
допомогти ïм: власноручно створити для них щось новеньке. Моя мама
тодi пiдтримала мене й дала якихось клаптикiв тканини. Всi вони були
рiзнобарвнi i яскравi. Дуже тодi вони менi сподобалися! Я iз заохоченням
узялася за роботу. Перше плаття, що я зробила, було не дуже гарним i
витонченим, але менi воно дуже сподобалося, тому що я сама його
придумала, сама викроïла, сама змiтала й сама зшила на своïй
дитячiй швейнiй машинцi. Так це й почалося. Я шила рiзнi види одягу
для своïх ляльок: плаття, блузки, спiдницi, штани, i чим бiльше я
придумувала й шила, тим бiльше це менi подобалося. До того ж, чим бiльше
я працювала, тим краще в мене виходило: фасони були усе оригiнальнiше, i
шити я вмiла вже набагато краще, нiж спочатку. Мама навчила мене рiзним
видам шиття вручну, i тому я доповнювала машинне шиття ручним
орнаментом. Якось у школi я побачила оголошення про курси шиття. Вони
проводилися прямо в нашiй школi, у кабiнетi працi. Я довiдалася у
вчительки, у якi днi й у котрiй годинi вони проводяться. Також я
запитала, що ж менi знадобиться для занять. Вона вiдповiла, що менi
потрiбнi будуть мiлiметрова лiнiйка, сантиметр, бiльший зошит з полями
зсередини, нитки, голки, папiр для викрiйок, i, саме головне —
тканина. Разом з мамою ми купили все необхiдне… На заняттях ми
вивчали склад рiзних тканин, учили знаходити напрямок ниток у тканинi,
учителька показувала нам, як правильно наметувати вирiб, показувала
рiзнi способи, як це можна зробити. Перше, що я пошила пiд ïï
керiвництвом, був фартучек. Я була дуже задоволена, тому що вiн вийшов
саме по менi, був приємного рожевого кольору й всi шви в мене
вийшли такi ровненькие! Удома я вирiшила небагато змiнити фасон цього
фартучка, менi було цiкаво самоï, без чиєïсь допомоги,
зробити це. Я вже знала, що треба взяти за основу викрiйки, тому менi
було неважко побудувати небагато не таку, як ми робили на заняттях. За
два вечори я пошила фартучек, але зовсiм iншого фасону. Я подарувала
його бабусi на день народження, вона була дуже задоволена й сказала, що
в мене є дарування до цього. Менi було дуже приємно чути
такi слова. Потiм ми навчилися шити спiдницi, штани. I завжди вдома я
робила щось несхоже на те, що ми проходили на курсах, i завжди менi це
приносило задоволення й радiсть. Зараз ми вчимося шити плаття, i це дуже
цiкаво для мене, хоча й складнiше, нiж пошити спiдницю. Мама вже
дозволяє менi користуватися ïï швейною машинкою й це
дуже добре, тому що я можу все робити будинку — вiд моделювання
фасону й викрiйки до самого шиття, i не треба вже спочатку вдома
кроïти, а потiм строчити в школi. Коли я закiнчу школу, то хочу
бути дизайнером одягу, тому що це менi дуже подобається i я
вважаю, що зможу багато досягти в цiй областi.