Рідна мова на чужині ще милішою стає.
Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
Я певен, що знання ураїнської мови збагатить кожну російську людину, яка проживає в Україні.ї
Рідна мова- мати єдності,батько громадянства і сторож держави.
Мова зникає не тому що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті хто її знає.
Звичайно можливо! Адже не важливо, якою мовою говорить людина! Важливо те, яка Батьківщина у ії серці!А інша мова- це не вада, це навіть дуже доре знати інші мови, спілкуватися на них. Це говорить про освітченість людини.
Гідність. Яке гарне слово і як часто на нього не звертають уваги, те, що приховується за цим словом, паплюжать та принижують! Нещодавно я задумався над дуже важливим питанням про те, чи часто ми бачимо це приниження навколо себе?
Мабуть, я погоджуся з тими людьми, які стверджують, що гідність багатьох принижується ледь чи не на кожному кроці. Мене глибоко обурює тенденція молоді до расизму. Тиждень тому я побачив, як молоді люди віком приблизно 20 років принижували чорношкірого, кажучи йому їхати додому збирати банани, навмисне наслідуючи звуки, які видають мавпи. Це так підло і ницо, що просто не вистачає слів, аби виразити свої почуття. Більш того, це цвіт нації, ті, хто творитиме її майбутнє.
Людську гідність принижують, використовуючи й інші відмінності когось від більшості. Так, багато кого принижують через надлишкову вагу, низенький зріст, дивну зачіску, релігійні вірування, мову та націю. Справді, випадки такого приниження стаються настільки часто, що навіть іноді можна просто їх не помітити. Добре, якщо хтось сприймає їх як жарт, але чимало людей глибоко стурбовані глузуванням.
Отже, можу ствердно відповісти, що ми часто стаємо свідками приниження людської гідності. Дуже важливо не ігнорувати їх, а по можливості відстоювати правосуддя. А головне, не дозвольмо нашим серцям настільки огрубіти, щоб самим розпочати принижувати інших!
Якби книги вміли розмовляти, то ми моглиб багато цікавого дізнатися про їх власника.Хоча книга і мовчки може розповісти про все те , що з нею відбувалось, як до неї ставились. Це видно з її зовнішнього вигляду. Якщо звернути увагу на підручники, то не всі діти добре і охайно відносяться до них. Є такі книги, що здається просто кричать і плачуть від того , що їм приходиться витирмувати. Це пописані, надірвані, заплямовані сторінки, пошматована обкладинка. А є такі книжки, які просто сяють чистотою. Такі книги приємно взяти до рук, погортати, почитати. Я завжди стараюсь охайно ставитись до книги. Отже вони вміють говорити, я точно це знаю.
Петре Михайловичу, Людмило Василівно, голово зборів, доповідачу, пане директоре, шановний президенте компанії, адвокате, високоповажний судде, засновнику фірми, поетесо, референте, вахтерко, економісте.