Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:
<span>А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
</span><span>Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.</span>
<span><span>Українська музика була невід’ємною складовою побутово-реалістичного й романтичного театру, доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери. Тут багато важив неповторний чар української народної пісні. Народна пісенна творчість пов’язана і з розвитком професійної української музики («Катерина» М. Аркаса, «Підгоряни» М. Вербицького, «Осада Дубна» П. Сокальського та ін.), стає основою фортепіанної музики та камерних вокальних творів П.</span>Со-кальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Композитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло піднесенню української пісні на рівень високого професійного мистецтва. Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнеспри-ятливіші умови склалися для розвитку опери.Д. Антонович пояснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової підготовки актори не мали, відсутньою була національна оперна традиція і, головне, не було державного опікування українською культурою.Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Арте-мовський — оперний співак, драматург, що навчався в Київській духовній семінарії. У 1839 р. М.Глинка, О. Даргомиж-ський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії.Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери. Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — створення за власним лібрето першої національної опери «Запорожець за Дунаєм» (1862 р.). Сюжет опери підказаний М. Костомаровим.Майже 20 років царська цензура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884 р. М. Кро-пивницький. У другій половині XIX ст.виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища в Києві, Одесі, Харкові, Львові. Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський закінчив Афінський університет, де здобув ступінь магістра наук.В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його творчості вважається музична картина «Вечорниці», написана для п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство любителів музики.Він створив близько 40 фортепіанних п’єс, 40 романсів, опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна». Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко (1842–1912) — видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики й педагог, засновник професійної школи. Навчався в Петербурзькій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освоював у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів). Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому належать опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», дитячі «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».М. Лисенко — основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов’язаний розвиток національної музичної освіти.Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські композитори К. Стеценко, Л.Ревуцький, О. Кошиць. Видатними творцями духовної музики на зламі XIX–XX ст.були К. Стеценко та М. Леонтович. Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консерваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету. Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Україні проводили композитори І.Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д.Сочинський, В. Бар-вінський, С.Людкевич. У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р.— Вищий музичний інститут, з 1939 р.— державна консерваторія Імені М.В. Лисенка). У 30-х роках діяли 9 філій музичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах. Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині в цьому приміщенні — театр імені М.Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львівської консерваторії С.Крушельницька, М. Менцинський, О. Ми-шуга, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстерність яких набула світового визнання. У новій українській музиці одним з провідних діячів був В.Барвінський. У період першої світової війни з’являються стрілецькі пісні.Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д.Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф.Колесса, В. Барвінський, <span>й шлях М.</span></span>
Які тяжкі часи сучасності. В них немає місця світлим та щирим почуттям,мріям,фантазіям. Але ж це такі потрібні речі. Особливо зараз,коли ми живемо у світі,де нікому нічого не потрібно,де байдужість та гордість переважає кохання та дружбу. Зараз мрії,це єдиний шанс відірватись від сірих буднів та прожити хвилини насолоди без наркотичних забов,алкоголю чи тютюну.
Я вважаю,що в душі кожного повинена бути поличка з мріям,куточок фантазій та пилинка романтичності. Раніше була поширена думка,що Земля стоїть на трьох слонах,а життя на трьох колонах:мрії,кохання,дружба. Люди перестали приділять увагу своїм фантазіям. Вони зовсім перестали уявляти чудові речі. А про романтику всі забули.. А згадайте,як ми були дітьми. Ми фантазували і світ здавався яскравішим. Ми дарили ромашки та віддавали останні цукерки дорогій людині. На жаль,подорослішавши ми забули про всі ці на перший погляд дрібниці. Але даремно,адже саме такі дрібниці не дають художникам,поетам,письменникам зануритись у буденність. Ми повинні фантазувати! Без уяви люди стають похмурими та байдужими. А без романтики зникає те найсвітліше почуття кохання.
Ми,люди сучасності,забули про дрібниці,які наповнюють наше життя сенсом. Ми втрачене покоління. Проте все ж в наших силах змінити цей світ. Мрій,фантазуй,роби шалені речі. Не забувай,що все в твоїх руках!
Якось так,будеш дивитись чи є помилки,бо писала швидко
З давніх-давен люди складають пісні про своє життя й працю, про важливі події країни. Згодом ці події відходять у минуле, вмирають їх учасники, але залишається пісня. Вона не забувається. її продовжують співати люди.
І тут перед нами оживає героїчна історія українського народу, його гордий нескорений дух, безмежна відданість своїй Батьківщині. Народ уславив історичну боротьбу і загиблих своїх синів
Так в історичних піснях розповідається про боротьбу нашого народу з турецько-татарськими нападниками, які часто спустошували міста і села, розправлялися з людьми. Захисниками українського народу в ті далекі часи були козаки.
1832, епос,повість( сентиментально-реалістична, соціально-побутова), тема:зобюраження життя укр. селянства, ідея:засудження соціальної нерівності, основна думка: закохані не можуть одружитися через загрозу солдатчини та бідність нареченого.