<span><span>Була собі хатиночка,
навколо неї пліт.</span>
<span>Жили в хатинці півничок
і сірий кіт-воркіт.</span></span><span>
<span>Кіт зрання та до вечора
у лісі полював,
А півник в хаті порався
та квіти поливав.</span></span><span>
<span>От якось вранці вирушив
до лісу кіт—воркіт.
Аж тут лисичка хитрая
прибігла до воріт.</span></span><span>
<span>Прибігла, облизалася
гостреньким язичком
та й почала виспівувать
солодким голоском: Це кіт и півник</span></span>
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу. /37/
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!
Цей отаман мав рідкісну фізичну силу і надзвичайний зріст, запросто ламав руками підкови (за це запорожці прозвали його Підковою), міг зупинити віз, запряжений 6 кіньми, ухопивши його за заднє колесо, та був здатний волячим рогом пробивав дубові ворота.
<span>епітети:<span>люди добрі, <span>поет нещасний, </span></span><span>сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,<span>прудкії коні,<span>вільні руки.</span></span></span></span>
<span>метафори:н<span>е цвіла урода гожа, </span><span>сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях.</span></span>
<span> порівняння:розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і<span> мов сон, життя минало.</span></span>
<span>гіпербола:</span><span>розходилась по світу с</span><span>тоголосою луною</span>
антитеза: у мужички руки чорні,<span> в пані рученька тендітна.</span>
інверсія:раз у раз ходила молодь п<span>існі – слова вислухати.</span>
фразеологізм:с<span>піймати вітра в полі</span>
архаїзми: гр<span>аф, графство, герольди. </span>