В стране Сльозолий правил царь Плакса. У него было три дочери - тошнота, Вай-Вай и Плакота и три сына Плаксун. Целыми днями они плакали. Царь повелел плакали и все дети в стране, потому что он любил их слезы пить.
Несмотря на запрет смеяться, к детям приходил добрый дядя Лоскотон и веселил их. По Лоскотоном гонялись царю охранники, но никак не могли поймать. Царь Плакса пообещал тому, кто поймает Лоскотона, отдать свою дочь в жены. Был у царя капитан Макака, который очень хотел стать царским зятем. Он подстерег Лоскотона и поймал его.
Во дворце собрались играть свадьбу. Но здесь в тюрьму, где сидел Лоскотон, пришли батраки и рабочие и освободили хорошего веселого человека. У царя в это время был пир: все скакали и от счастья горько плакали, потому что это радость у них такая. И вдруг - Лоскотон! Прыгнул к царю на трон, начал его щекотать, и Плакса так расхохотался, что даже лопнул от смеха. Царю дети убежали в чужие края, а страна и живет весело и по сей день.
<em>1</em>. Г- Бурунда
<em>2</em>. Д- Тугар Вовк
<em>3</em>. А- Мирослава
<em>4</em>. В- Захар Беркут
Письменник історично правдиво у своїй повісті показав шляхи, якими йшли монгольські орди на руській землі, а також відобразив події весни 1241 року, згадав битву з ворогами на річці Каті 1223 року.
Головний герой - підліток Павлусь.
Карий — зловісна постать, душогуб, жорстокий грабіжник, безбожник, потурнак, митець вигадувати муки, харциз. У нього «світилися очі, мов у вовкулаки». Пін убивав і продавав людей. Жінки дітей ним лякали.<span>Головний герой повісті - підліток Павлусь.
Харциз - розбійник
Потурнак - потурчений.
Андрій Судак (дідусь)
Степан Судак(батько)
Петро Судак (брат)
Дід Панас (січовий бандурист)
Семен Непорадний (митець орудувати арканом)
Недоля (людяний сотник)
Остап Тріска (хоробрий ватажок)
Остап Швидкий (невільник - українець, татарський бранець)
Гусейн (татар - бранець)
Мустафа - ага (татар - бранець)</span>
1) Захар Беркут казав, що сім'я Беркутів ніколи не сплямують своїх рук і серця, тому що Беркути радше самі загинуть, ніж загинуть інші люди через них.
2)<span>Батьки і браття! Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу, громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб’ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робучого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крові, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісті про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам’ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!
3)А
</span>