У творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх
безправність, беззахисність, трагізм долі - завжди хвилював поета.
Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля
коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою
доля його сестер.
У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається
про долю Ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає
сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля
своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.
Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як
же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона
ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. Ганна любила сина
мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як
він вважав, жінки.
Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я
була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не
тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здасться, що якби
Ганна розповіла Маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б
добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того -
він захоплювався би нею, її вчинком.
Останні рядки поеми не можна слухати без сліз. Усе життя
мріючи сказати Маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед
самою смертю, Ганна відкриває таємницю синові:
"...Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати".
Та й замовкла...
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері -
А мати вже спала!
Жертовність Ганни-матері, її безмежну материнську любов Т.
Шевченко підніс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед
образом Матері, яка оберігає своє дитя.
Під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози -
сльози від захоплення образом Ганни, її великим люблячим серцем.
Маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогодні, на жаль, є
діти, які ніколи не звідають такої сили материнської любові. Я сиділа
мовчки й думала, чому Ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для
себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від
своїх дітей? Чого ж бракує цим матерям? І ви знаєте, я знаю чого - їм
бракує вміння любити, бракує материнської любові.
Краса минеться, а розум пригодиться.Краси на тарілці не крають.Красне личко – серцю непокій.Красу за плечима не носити, аби хліба не просити.На красуню дивитись любо, а з розумною жити добре.На красивого дивитись гарно, а з розумним жити легко.Не краса красить, а розум.Не шукай красоти, а шукай доброти.Робила не робила, аби двір закрасила.Три речі скоро минають: луна, веселка і дівоча краса.Хоч не з красою, аби з головою.Гарна дівчина швидше сподобається всім, ніж одному.Нашій Горпині гарно і в хустині.Гарний, як спить, та ще й лицем до стінки лежить.
Кругленький, тепленький, очі вузенькі, видющі, зіроньки, блискучі, малі, чуткі, довгі, рідкі, короткі, прудкі, гарні, казочки, (кіт) цей текст опис, бо в ньому описується вигляд(зовнішність)істоти.
Балакуща риба, яка, крім балакучости й доброго серця, була ще дуже молодою, не розуміла, чому сумують батьки, коли так приємно говорити, адже яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду,
Патріотизм - величний вияв нескінченної <span>любові до рідного краю. </span>Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм, виховує великих, сильних людей, які здатні пожертвувати життям заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям. Та нажаль у нашому сучасному українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїзджає багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному українському місту, де значна частина населення навіть не знає української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із різних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культура зайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б!<span> Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни повели б державу вперед. Та не судилося...</span>