<span><u>Тичина
Павло Григорович </u><span> народився 27 січня 1891 року в селі Пісках на
Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі (хлопець мав чудовий слух і голос, тож співав у монастирському хорі),
потім у Чернігівській духовній семінарії
та Київському комерційному інституті. Під час навчання в Чернігові молодий
талант взяли під крило М. Коцюбинський та В. Cамійленко.</span></span>
<span>
Збірка
„Сонячні кларнети”, надрукована 1918 року, стала надзвичайною подією не лише
для української, а й для всієї слов’янської літератури, принісши нову мелодику,
нову форму, нове світовідчуття. </span><span>
Наступні
збірки „Замість сонетів і октав”(1920), „Плуг”(1920), „Вітер з України” (1924)
підтверджують визначне місце П.Тичини в українській поезії. Під час Другої
світової війни, коли саме буття народу було під загрозою, поетична сила Павла
Тичини вибухнула у віршах „Я утверждаюсь” і „Матері забуть не можу”.</span><span>
Помер
П.Тичина 16 вересня 1967 року.</span><span>
У
1973 році встановлено літературну премію імені Павла Тичини.</span><span>
Поруч
із суто дитячими віршами П. Тичини: „А я у гай ходила”, „Хор лісових
дзвіночків” – його пейзажні мініатюри здавна стали класичними зразками поезії
для дітей. Перу П. Тичини належать казки, написані за мотивами українського
фольклору: „Кожум’яка”, „Дударик”, „Івасик-Телесик”, „Як Дуб із Вітровієм
бився”, „Дума про трьох вітрів”, а також переклади та поетичні переспіви казок
Максима Танка (з білоруської); Алішера Навої (з узбецької) та інші.</span>
Місто Хмельницький має більш ніж 500-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці, що виникло в місці впадіння річки Плоскої до Південного Бугу. Дата заснування міста не відома, а от, що стосується першої згадки, то вона відноситься до першої половини XV століття. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської. Польський король Владислав ІІ Ягайло в 1431 році надає вірній шляхті привілеї на подільські володіння. Серед населених пунктів, що згадуються у документах королівської канцелярії від того року, знаходимо поселення сільського типу (villa) під назвою Ploskir о wcze (Плоскирівці) та відповідний до цього запис: 10 лютого 1431 р. у місті Сопоті король Владислав ІІ Ягайло записує Янові Чанстуловському 100 гривень на володіння ”селами Голисин та Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі” ("... super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas"). В роки королювання (1434-1444 рр.) Владислава ІІІ нова згадка – підтверджується право на володіння поселенням, яке вже названо як Ploskirоw – Плоскирів.
Якщо в XV ст. зустрічається подвійне написання назви поселення (двічі – Плоскирівці, чотири рази – Плоскирів), то з XVI ст. і фактично до початку ХІХ ст. вживалася лише Плоскирів. Така назва поселення пояснюється його місцерозташуванням серед грузьких заплав у місця впадіння річки Плоскої до Південного Бугу (тоді річка мала назву Бог). Справа в тому, що ще до початку ХХ ст., Плоска при впадінні до Бугу мала "безіменний" рукав, завдяки якому утворювався природний острів. Ймовірно той рукав у XV – XVI ст. мав назву Рів (до речі, доволі поширений гідронім на землях Поділля), а поселення, що виникло на острові між Плоскою та Ровом, стало іменуватися Плоскирів (Плоскирівці).
Після приєднання Поділля до Російської імперії, 5 липня 1795 р. імператорським указом була утворена Подільська губернія. Один із повітів губернії став називатися Проскурівським, а його центром зазначене місто Проскурів . Отже, с аме в цьому імператорському указі вперше з устріча ється назва Проскурів. Якоїсь с пеціально ї постанови про перейменування Плоскирова в Проскурів не знайдено і нам тепер залишається лише гадати: чи свідомо, чи помилково в російських документах з'явилась нова назва міста. Цікаво, що д еякий час дві назви існували одночасно, але з 1801 року остаточно утвердилася н о ва – Проскурів, яка була співзвучна із словом “проскура” – так українці іменують хлібець, котрий вживається у християнських обрядах.
16 січня 1954 року вийшов Указ Верховної Ради Української РСР: "На ознаменування історичної події – 300-річчя воз'єднання України з Росією і відзначаючи заслуги перед українським і російським народами видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького, Президія Верховної Ради Української РСР постановляє: перейменувати місто Проскурів у місто Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область – в Хмельницьку".
Таким чином, історія Плоскирова – Проскурова – Хмельницького нараховує майже 575 років і містить багато цікавих подій. Для зручності, подамо найважливіші з них у хронологічній послідовності.
Художні засоби «Додому»<span>Епітети: «тополеві тумани», «натруджений двигун», «зелені леза трави», «юна трава».
Метафори: «літак крилами змахнув», «двигун тамує стогін», «леза… трави очистять душу».
Риторичне запитання:
Невже мені лишиться тільки спомин
Від тих беріз у весну крижану?
Тавтологія: «у мареві тих марень».</span>
1.Зображення виняткового характеру головного героя
2. Існування "двох світів":світу ідеалу і мрійта світу дійсності
3.Культ почутів, природи та природного стану
4. Заперечення раціоналізму
Представники:
Гребінка, Забіла, Костомаров, Максимович, Куліш, Шевченко
Дмитро Омельчук і Сергій Стеценко — звичайні школярі-шестикласники. Сергія і Митька — друзів-шестикласників поєднує вік, інтереси, поведінка, риси характеру. Хлопці — справжні любителі природа, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. А найголовніше — вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації.
