П<span>окохала дівчина козака, але волоцюгу — без хати i роду. Коли засне мати, то й біжить вона опівночі до парубка над ріку під вербу. I милуються в любощах, аж поки не зазоріє.
Та ось поїхав козак y похід, залишивши дівчину з тугою та смутком в серці. Щодня бігала вона на пагорб, що за селом. Довго стояла на вершині, вдивляючись y шлях, що зникав за обрієм, визирала, чи ми- лий не їде. Та як не було козака, так i нема, a дівчина карі очі видивляє, сльози ллє. А мати свариться на неї, що не береться до роботи.
Одного разу під вечір дівчина, як завше, пішла на пагорб. Мати вернулася з роботи стомлена i, не заставши дочки вдома, спересердя закляла її словами: «А бодай ти вже i не вернулася більше» — i дівчина, як стояла — та й стала на горбі тополею.</span><span> </span>
Максим- син Захара Беркута, любить Мирославу, добрий, служив інтересами народу, допомагав батькові, мудрий, герой. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між слугами Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний, в руках і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялися і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похпніша з одних гордо висміюватися, перед другим низенько хилитися, все ж таки поважали Максима Беркута за його звичайність і розсудливість і хоч не без дотинків та жартів, таки робили те, що він казав. Він виявивив себе як бестрашнийлицар і вольовий начальник. Для нього рідний край, народ дорожчі від особистого життя.
Мирослава - дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка, її матір померла, тому Мирославу виховувала нянька (або проста селянка). Мирослава нічого не підозрювала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм. Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нього. Вона дуже хвилюється коли Захар Беркут хотів розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. Вона добра і хоробра, відважна пішла ловити навіть дикого звіра.
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя.
Вважалося цілком закономірним і природним допомогти нещасному,
знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком
хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей
необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і
для тих, хто нею ділиться. Допомогти людині може навіть добре слово.
Але
не всі люди прагнуть допомогти одне одному в горі, є й такі, хто
намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це
Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь,
Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та
поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав
шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував
дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити
по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про
себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці
і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не
погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Ой ти, ненька-Україна,
Я тебе кохаю,
В свiтi кращої країни
Я не знаю.
Чорне море, степ широкий,
Зеленi Карпати,
I пiд небом синьооким
Стежина до хати.
Тема : видтворення на тли историчних подий зрадництва
идея : засудження зради идеалом у боротьби за визволення . Композиция: 5 дий и 7 картин. Проблема: героизм и зрада, кохання и громадський обовьязок (вместо и- i)
