П'єса Панаса Мирного «Лимерівна» є визначним явищем української драматургії ХІХ століття.
Друзі Мокія, комсомольці, пропонували ввести замість прізвищ В «нумерну систему»
<span>Бобина
</span>Десь у клубі виступав Лектор із столиці. Вчив людей, як піднести Урожай пшениці. Як з’ясована була Істина остання, Лектор звично запитав: - В кого є питання? До трибуни підійшла Тітка Василина. - Ви, пожалуста, скажіть, Що це за бобина? Взяв бобину вчений муж, Довго роздивлявся: От так штука, от улип… От тобі й попався.. Витер хусточкою злак, В рот до зуба суне, Раз куснув, а потім ще – Та убік як плюне! - Що за витівки такі? - Грім на тітку мече. – Що ви тичете мені? Це ж драже овече!.. Тітка дивиться в лице, Сміх її аж трусить: - Що то вчений чоловік! <span>Що не дай розкусить </span>
Колись давним давно жив собі бог Землі. Його називали Всеволодом. Він дуже любив холод і тепло. І одного разу він заплакав і з двох очей у нього витікли сльози. Одна сльоза була холодна,як лід, а друга дуже тепла. Так утворилися літо та зима. Вони двоє служили йому поки він не захворів на рак крові. І він помер. Літо та зима дуже любили сперечатися. Вони ніколи не дружили. Відтоді вони не зустрічалися. Одного дня сестри зустрілися. Літо розтопило зиму, а зима заморозила літо. Так вони прожили 3 роки. І на 3 рік зима охолодила себе, а літо розтопилося. Тоді вони вирішили ніколи більше не зустрічатися. Зима собі створила осінь (холодну пору) щоб після літа йшла осінь,а не зима. А літо створило весну, щоб після зими йшла весна. Одного разу пролітав великий сокіл між всіма порами і всіх сестер він зарізав своїми крилами. Залишив тиільки їхні душі. І тому пори року робили собі відпочинок і кожна панувала на свій час. Так і дотепер.
Ми з братом поїхали відпочити на пару лней за місто влітку. Сидимо ми в будиночку і прийшла до нас сусідка розговорилися і розповіла вона нам історія про їх загадачное озеро. Хто не піде на берег цього озера вночі вранці вже не повертається. Багато рибалок пропадало і ніхто досі так і не знайшов. Але вийшло один раз, так що все ж один рибак якимось дивним чином вижив. Його знайшли бессознания недалеко від лісу прийшов в себе і чомусь постійно твердив про якусь дівчину в білому платті. Потім як виявилося кожну ніч коли повний місяць з'являється якийсь фантом дівчата нареченої яка плаче на березі. Нас дуже зацікавила ця історія і ми вирішили поговорить з цим рибаком а так само зі старожилами села. Рибак розповів він прийшов на річку поставив удачки все як звичайна риболовля. І тут тільки добре вже здалася місяць і бачить він світло на іншому березі озера а на тому березі теж був один рибалка. Так от він бачив дівчину, яка була одягнена в білу весільну сукню і як то дивно сиділа на березі і плакала вона нагиналась до цього рибаку як би ооплакивая його. А на наступний ранок його знайшли мертвим. Ми взагалі повністю заплуталися якась дівчина оплакує? Фантом ? Дурниця якась подумали. А потім ми знайшли старого і він нам розповів, що давним давно в одну дівчину закохалася хлопець. І ось вже майже повинна була бути весілля. Хлопець пішов гуляти лісом за ягодами за грибами і квіточок набрати щоб здивувати кохану. А побачив як бракантеры риби виловлюють він підійшов і більше звідти не повернувся. Щоб не було свідків його вбили ці браконьєри. Дівчині розповіла її подруга. Бідна дівчина зі сльозами вночі у весільній сукні пішла на озеро і стрибнула з мосту щоб бути зі своїм коханим вічно. Вона з-за двох браконьєрів не навиділа всехх рибалок. Тому вони й гинули
