Іван Карпенко Карий - відомий талановитий драматург його перу належать вісімнадцять оригінальних п'єс в яких він показав збагачення землевласника через експлуатацію селян, гнів і страждання народу життя української інтелігенції . У комедії "Сто тисяч" автор викрив зажерливість багатія Герасима Калитки, який збагачувався працею наймитів їх нещадною експлуатацією шкодував для них їжі . Герасим на всьому заощаджує, скуповує землю в дворян, які розорились. Сенс життя для нього полягав у постійному збагаченні . Втративши гроші він не знає як буде далі жити . На той час і навіть зараз суспільство вважає, що цінність людини вимірюється кількістю грошей, які вона має тому в бажанні здобути гроші люди здатні на все навіть втрати душу .Герой п'єси Савка казав : "без душі мабудь легше, ніж без грошей"
Цікавий персонаж п'єси багатій Терентій Пузир .Джерелом його збагачення теж була жорстока експлуатація селян найманих робітників . Також він не побоявся збагатитися шляхом злочинних махінацій . Здивувало мене те, що Пузир вирішив збагатитись за рахунок шлюбу дочки з сином багатія Чобота .Його не цікавили почуття власної доньки, яка любила учителя гімназії - Калиновича. Життєві принципи Пузиря це "користь витягати хоч би й зубами прийшлось тягнути" .Він через жадобу до збагачення став жорстоким і бездушним, безчесним та некультурним . Наскільки він був скупим. що ходив у подертому кожусі і ховавши в банки, де зберігав свої мільйони він в торбі носив хліб і сало, щоб не платити зА обід . Хоча себе він вважав добрим і чесним, багатство він наживав важкою працею.
Проблеми які висвітлив драматург в п'єсі "Сто тисяч "є проблеми й сьогодення . Карпенко-Карий змушував читачів замислитися над тим як треба жити і працювати чесно, щоб не було стидно у майбутньому перед своїми нащадками . Письменник сучасності Мирослав Дочинець пише : "Основні речі у житті є безкоштові .Вони нам просто дані" . "Щастя ніколи не приходить з чеком чи з банківським рахунком " , "За гроші можна купити чудовий будинок, але не домашній затишок , за гроші можна купити ліжко, але не сон , за гроші можна купити поверхневі стосунки, але не дружбу ". Те, чим ти є значно важливіше, ніж те, чим ти володієш. І дійсно я з ним погоджуюсь.
1. Ярема-челядник у шинкаря Лейби.
2. Побаченння Яреми з Оксаною.
3. Важке рішення йти у гайдамаки.
4. Участь у боях у Черкасах.
5. Звістка, що титаря вбито,а Оксану викрадено.
6. Люта помста шляхті за власне горе і за знущання з людей.
7. Ярема дізнається де його кохаа Оксана.
8.Порятунок коханої, її перебування в монамтирі.
9. Одруження Яреми та Оксани.
<span>10. Ярема на полоі бою.</span>
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/klimko-harakteristika-geroya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
У будь-які часи знаходилися сміливі люди, які щиро прагнули до об’єднання українського народу, до збереження української державності. Дуже довго це не вдавалося, та українські поети і письменники не раз торкалися цієї теми та відображували її у своїх творах. Одним з перших в українській літературі питання боротьби українського народу за свободу та незалежність торкнувся талановитий український письменник М. Куліш. Герої його творів перші перенесли боротьбу проти зовнішніх ворогів на внутрішніх і направили свої зусилля на здобуття релігійної, політичної та національної свободи і незалежності.У романі П. Куліша «Чорна рада» ми спостерігаємо різні погляди на незалежність та соборність України. Наприклад, у образі Сомка автор відображує власний ідеал українського гетьмана, розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати всі українські землі сильною рукою і створити могутню державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на погляд головного героя, треба було утвердити панування старшин, які б тримали голоту в покорі, та встановити в країні мир, піднести її освіту і культуру.Але, на жаль, тогочасна влада була проти і потрібні були дипломатія та хитрість, а найголовніше – вміння згуртовувати навколо себе однодумців. Слід зазначити, що Сомка зрадили саме його полковники, у яких він був упевнений. Крім того, треба було подумати про встановлення хоч якоїсь соціальної справедливості і полегшення становища трудового народу. На жаль, усього цього у славного наказного гетьмана не було, тому він і програв та поплатився своїм життям за нереальну ідею.Гине полковник Шрам, палкий прихильник об’єднання окремих частин розрізненої України, прихильник становлення міцної гетьманської влади і створення автономної республіки. Дивним чином його патріотизм поєднався з поверхневим ставленням до пересічних українців, зокрема запорожців. Про який же мир у цьому випадку може йти мова, коли пересічні українці у результаті кровопролитних воїн не можуть отримати нічого, окрім нового тиску з боку можновладців?І козацька старшина, і запорожці, і простий народ, як уже часто бувало на нашій рідній землі, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок представників влади, до обіцянок чергового претендента на булаву українського гетьмана і чин російського уряду. В епоху, яку відтворив у своєму романі «Чорна рада» П. Куліш, посилився гніт поневоленого українського народу, тиск північних сусідів, кривавий розбрат, а крім того, нехтувалися усі права, які були здобуті у визвольній боротьбі наших співвітчизників проти польської шляхти.
