В христианском календаре самый главный праздник – Пасха. Вообще Пасха – очень древний праздник, но для христиан он приобрел особое значение. Сын Божий Иисус был распят на кресте за грехи людские. Но на третий день после смерти он воскрес! Поэтому мы знаем, что наша душа бессмертна. А случилось это именно на Пасху. С тех пор мы каждый год празднуем Светлое Воскресенье! Кстати, седьмой день недели был назван «Воскресеньем» именно поэтому. Пасхе предшествует строгий 40 -дневный пост, во время которого взрослые кушают только постную пищу, молятся, каются, таким образом, происходит духовное очищение. Даже все семейные праздники, выпадающие на пост, переносят на Пасху.
В пасхальное воскресенье люди посещают церковь, где батюшка освящает куличи, яйца. Лишь после церкви семья собирается за богатым праздничным столом, угощаются пасхальными куличами (пасочками), а дети играют с крашеными яичками. Все поздравляют друг друга, целуют, говорят: «Христос воскрес» и слышат в ответ: «Воистину воскрес!».
А традиция пошла вот откуда: на Пасху к римскому императору Тиберию пришла Мария Магдалина с благой вестью: « Христос воскрес!»- сообщила она и преподнесла в дар императору куриное яйцо.
Император рассмеялся и сказал, что скорее яйцо станет красным, чем он поверит в это. И на глазах у изумленной публики белое яйцо в руках Марии Магдалины стало красным! Когда Тиберий это увидел, он был поражен и ответил: «Воистину воскрес!».
С тех самых пор возникла традиция красить яйца в красный цвет и приветствовать друг друга.
Позже яички на Пасху стали раскрашивать разными цветами и назвали их«крашенки», яйца, на которых рисуют различные рисунки, зовут «писанки». А бывает, что яйца покрывают воском, красят, потом иголочкой выцарапывают различные узоры. Такие яйца зовут «драпанки».
То состояние когда тебя никто не трогает и ты находишся в нейтральном состоянии
1-амфитрион и Алкмена
2-рождение геракла
3-детсво Г.
4-на распутье
5-1 подвиг
6-2 подв
7- 3 подв
8-4 подв
9-5под
10-6 под
11-7 под
12 8 подв
13 9 подв
14 10 подв
15 11 подв
16 12 подв
17 в рабстве у царицы Омфалы
18 Деянира
19 освобождение Прометея
20 Смерть Г. и его вознесение на олимп
Нрі Марі Бейль, більш відомий як Фредерік Стендаль, написав повчальний,
дивовижний за змістом та обсягом думки роман "Червоне і Чорне",
датований 1830 р. Повернувшись у Париж 1821 року, Фредерік Стендаль став
свідком кримінальної справи Антуана Берте, якого 1827 року було
засуджено на смерть. Його історію автор взяв за основу сюжету свого
роману. Антуан Берте, син коваля, гувернер, стріляє у матір своїх учнів,
у свою коханку. У романі, де головним героєм став Жульєн Сорель, чітко
відбито цю подію.
З перших сторінок роману ми ще не уявляємо про що
саме йдеться. Прочитавши далі, спостерігаємо життя селянина, теслі,
батька Жульєна. Ось на сторінках роману з'являється і герой роману
"Червоне і Чорне" - Жульєн Сорель. Стендаль так описує його зовнішність:
"То був тендітний, невисокий на зріст юнак вісімнадцяти чи
дев'ятнадцяти років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і
орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували
думкою й вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю. Темно-каштанове
волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався,
лице його набирало неприємного виразу... Гнучка і струнка постать
свідчила скоріше про спритність, ніж про силу". На початку роману це
скромний юнак, більше схожий на дівчину, що терпить бійки, із слізьми
переляку на очах. Більш за все він переймається своєю гордістю. Сидячи
за книжками, за що діставав по потилиці, Жульєн намагається пізнати
самого себе і довкілля. В дитинстві він мав мрію стати військовим,
повторити подвиги Наполеона. Але, коли Наполеон зазнає поразку, юнак
розмірковує про те, скільки зараз заробляє священик, скільки генерал.
Приходить до висновку, що священик отримує жалування утричі більше, ніж
генерал. "Треба стати священиком", - вирішує Жульєн. З цього епізоду ми
розуміємо, що його спонукає не поклик душі, а цинічний розрахунок.
Усього в житті він досягав завдячуючи своєму власному талантові.
У
будинку мера пана де Реналя, здобувши роботу гувернера, Жульєн
намагається більш-менш утвердитися. Завоювавши повагу серед слуг і
знатних осіб, він починає домагатися кохання знатної, багатої, шановної
дами містечка Вер'єр, матері своїх учнів, - пані де Реналь. Саме зараз
він робить собі кар'єру, адже він знає латину, Біблію... За нього вже
змагаються пан де Реналь та пан Вально. У кого ж він залишиться служити?
Гувернером чиїх дітей він буде, цей талановитий юнак? А Жульєн у свою
чергу зустрічається з пані де Реналь, отримує від неї локон волосся "на
згадку про себе".
Отримавши гарну характеристику з боку свого
вихователя Шелана, Жульєн їде в Безансон навчатися в духовній семінарії.
Складає вдало іспит перед батьком Піраром. Спостерігаючи в семінарії
ненажерливість своїх "однодумців", він помічає, що користується
презирством серед них. Уже збагачений життєвим досвідом, Жульєн робить
висновок, що суспільство побудоване на брехні, а у пошані злодюжки, яких
не спіймали на місці злочину.
Після семінарії Жульєн дістає щасливу
можливість служити секретарем у маркіза де Ла-Моля. Тут він значно
встигає у справах, спілкується з аристократами, здобуває пошану, але
лишається сином теслі. Йдеться у цій частині не лише про справи. У пана
де Ла-Моля є діти, з якими Сорель товаришує, та підкоряє серце Матильди
де Ла-Моль, доньки маркіза - серце, котре не зміг завоювати жоден юнак з
її кола. Сорель її анітрохи не любить, ним керує почуття честолюбства.
Трохи пізніше він погоджується розбагатіти за рахунок красивої і
розумної дівчини з вищого світу Матильди де Ла-Моль. Жульєн
відмовляється від чину гусарського поручика, імені аристократа (бо щиро
нехтує ними), тому що в ньому перемагає ідеал чистоти, розуму, правди.
Після
пострілу та примирення з пані де Реналь він обирає смерть на ешафоті,
бо піклується про свою гордість, виконує обов'язки перед самим собою.
Нехтує допомогою від Фуке та Матильди. Обирає смерть на ешафоті під
гільйотиною, бо заслужив її своїм вчинком: стріляв у ідеал краси, у ту,
кого він справді кохав.
Надмірне честолюбство Сореля відіграло свою
роль. Я вважаю, що честолюбство має бути, але не таким, що сягає
егоїзму. Саме егоїзм, надмірне честолюбство призвели до душевного
страждання душі Жульєна Сореля та до страждання його оточення.