Весняный дощ дуже прекрасный його мабуть бачили вси. Пид цю злуву цвиринькають пташки. Я люблю цю пора року а також дощ!
Мова – неоціненний Божий дар, який даний кожній людині. Вона супроводжує нас від народження і аж до смерті.Новонароджена дитина світ пізнає через мову, яка приходить з першим подихом, з молоком матері і ми повинні шанобливо ставитись до неї все життя. Вона має стати нам рідною, як батько і мати, як земля, на якій живемо, зростаємо.<span>Мова – це не просто слова, звуки, це – голос народу. Наш народ протягом багатьох віків творив мову, боровся за її збереження.
</span><span>Кожен народ має свою мову і прославляє її. Український люд — один із великих слов’янських народів, який має свою історію, який має чим пишатися. Українські землі перетерпіли багато битв, українці пролили багато крові, боронячи нашу Батьківщину. За допомогою писемних документів, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів ми можемо вивчати історію нашого рідного краю, віднайти відповіді на свої запитання. Наш міцний, як скеля, народ має славетну мову солов’їну, яка наймилозвучніша, наймиліша, найцінніша у всьому світі.</span>У кожного українця складається певне враження від рідної мови. Для великих українських письменників мова стає натхненням для написання різних поезій. Я думаю, взагалі не має такого письменника, який би не хотів би писати про красу рідної мови, не прославив велич її в народі, не хотів би розповісти всім про її красу.Українською мовою написані твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського, які Україна буде пам’ятати завжди. Нашою мовою Маруся Чурай складала пісні, які підбадьорювали козаків, нею звучали накази славнозвісного полководця і гетьмана П.Сагайдачного, який вів на бій козацькі полки. Це мова запорізьких козаків.Ми будемо жити і процвітати, доки з нами наша мова калинова. Вона допомагає нам спілкуватися між собою, занурює нас у неймовірну красу кожного нашого слова. Прекрасна, неповторна, мелодійна українська мова, А для нас, українців, вона єдина й безцінна, адже мова народна — це золотий запас душі народу, з якого ми виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися й пишатися рідним краєм, повторюючи слова М. Рильського:<span>Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов.</span>
<em>Мені подобаються кольори осіннього але не безлистого лісу . Через декілька днів їхні відношення можливо покращаться . Керамічні вироби - це най цікавіше що було на виставці . Більшість мешканців нашого міста планують зустріч біля пам*ятника Т. Г. Шевченку . Мамо, на днях я закінчу читати улюблену книжку .∞Ф</em>
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.