Весело - веселий
петляв - петлі
криничка, криниця - пишуться через И, і це треба запам'ятати. (Літеру И пишемо в буквосполученнях - РИ-, -ЛИ- між приголосними у відкритих складах: бРИ – ніти, тРИ – вати , кРи-вавий, кРИ-ниця, гЛИ-тати,)
джерельце - словникове слово
течуть, тече - теча (на кораблі)
великi - велич
Єфімов, Савельєв, Євгеньєв, Дернов, Благоєв, Литвинов, Лук'янов, Сухарєв, Давидов, Дем'янов, Лучанінов, Георгієв, Рощин, Марцинкевич, Тьоркін, Шимчак, Гущин, Слєпцов, Муромцев, Астаф'єв, Звягінцев, Свєтлов, Бєлов, Столєтов, Кожицкий, Миклошич, Душин, Сергєєв, Єдличка, Псргачов, Куніцин, Лєсков, Шитик, Мірошников, Андріанов, Єлютін, Пугачов, Звєрєв, Живков, Ісаєнков, Дернов, Артемов, Алексєєв, Макєєв, Тімірязєв.
Перед тим, як замішувати тісто, мати неодмінно чепурили світлицю: підмітали долівку й черінь, підмазували піч.Впоравшись, мати витягували з печі макітру з теплою водою, ретельно вимивали руки і, висушивши свіжим рушником, казали приповідку: «Бог на поміч». Брали борошно, внесене із комори, і починали пересівати.<span>У неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. Зістукавши ночви, висипають борошно в пічну діжу, затим додають кислого молока і дерев’яною лопаткою розмішують його.
</span><span>Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. Коли ж кваснець заправлено, висаджуємо діжу на окраїну печі, укутуємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчунцем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов».Ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, зодягали чисту сорочку, підв’язувалися вишитим фартухом.Доки варилося снідання, мати місили тісто. Коли ж, нарешті, воно ставало в’язким, як ґума, мати призупиняли роботу, а потім починали викачувати хліб.Легкими помахами рук відривали опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник.Доки мати викачували останню паляницю, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. Розіславши капустяний листок поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. Зробивши виделкою зверху кілька проштрикнів, мати метко шугнули лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю…</span>Згодом ненька заглядають у піч, витягують буханець, важать у руці — якщо важкуватий, значить ще не надійшла пора виймати. Лише за другим чи третім заходом, коли від легкого постуку низ паляниці одгукнеться подзвоном, почнуть виймати зарум’янілі хлібини й розсаджувати їх вервечкою на розісланий рушник. Кожен буханець неодмінно видмухають, ошкребуть нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, зарум’янілі, а зі споду наче людська п’ятірня відбилася…І як тільки хліб трохи остигне, мати змащують його здором. Верх хлібини робиться блискучим, запашнішим. Затим прикривають святковим рушником, «щоб достигали».<span>Хліб на столі — то найбільше багатство, і до нього треба зі святістю ставитися.</span>
