1. Основная мысль произведения Е.Л.Шварца "Сказка о потерянном времени" в том, что человек, напрасно теряющий время, не замечает, как стареет.
2. Главный герой произведения Е.Л.Шварца "Сказка о потерянном времени "– третьеклассник Петя Зубов и его друзья по несчастью Маруся Поспелова, Зайцев Вася и Наденька Соколова.
3. В этой сказке старички вели себя как дети: играли в мячик в трешки, выковыривали изюм из булки, катались на «колбасе» трамвая, играли в классики.
4.Ребята, которых превратили в стариков, должны были разыскать друг друга и ровно в двенадцать часов ночи повернуть стрелку ходиков на семьдесят семь кругов обратно для того, чтобы снова стать детьми.
5. Произведение Е.Л.Шварца "Сказка о потерянном времени " учит нас ценить время.
<span>Що таке справжня мужність (твір-роздум на основі творів Джека Лондона і Шандора Петефі)
</span>
У кожній людині більше сил, ніж вона думає. В екстремальній ситуації ці сили виявляються. Так і сталося з героєм оповідання Джека Лондона «Жага до життя». Це був шукач золота. Удвох із товаришем, таким самим шукачем щастя і багатства, вони поверталися додому. Кожен ніс золото, добуте неймовірними зусиллями. Шлях до рідного дому був неблизький. Треба було подолати сотні миль. Навкруги ні житла, ні людей, ні можливості роздобути собі їжу. Тяжкий стан посилював сніг, дощ, холод, а особливо — відсутність їжі. На шляху шукачів золота зустрічались дикі тварини. Вони були досить виснажені. Білл, шкутильгаючи, пішов уперед, залишивши далеко позаду свого товариша, кинувши його напризволяще.
У того, що відстав, вистачило сил і мужності чинити опір обставинам — голоду, негоді. Він боровся за своє життя, продовжуючи шлях. Він зустрівся з бурим ведмедем, вирішив, що зараз кинеться на ведмедя і вб'є його, щоб роздобути собі їжу. В останню мить розсудливо передумав: сили були нерівними.
Що він їв? Рятувало коріння рогозу; у калюжах кілька разів йому траплялася рибка завбільшки з пічкура, і навіть кісточки оленяти, якого загризли вовки, стали у пригоді. На своєму шляху мужній шукач золота побачив кістки Білла — того загризли вовки. Людина не взяла золота загиблого товариша. Врешті-решт він добрався до великої води, де його, знесиленого, помітили з палуби китобійного судна моряки. Людину було врятовано.
Як тут не згадати відомі рядки вірша угорського поета Шандора Петефі: «Коли ти муж — будь мужнім, знайди життєву путь...» Дійсно, герой Джека Лондона знайшов у собі сили подолати шлях смерті й при цьому він не втратив людської гідності, не взяв золота Білла. І нема сумнівів, що і в подальшому житті серед людей цей шукач золота житиме гідно. Знову згадуються рядки з вірша Шандора Петефі:
<span><span>...І в водоверті літ </span></span><span><span>Тебе не подолають </span></span><span>Ні люди, ані світ.</span>
Герой Джека Лондона бореться зі слабкістю, з бажанням здатися — заснути, що може означати лише одне — смерть. Він бореться зі страхом, голодом.
Шандор Петефі пише:
<span>...Борися і страждай,</span><span>Але своєї волі</span><span>Нікому не віддай!..</span>
Герой оповідання Джека Лондона «Жага до життя» усю свою волю спрямував на боротьбу зі смертю і переміг. Він залишився живий, бо прагнув цього понад усе.
<span>То що ж таке справжня мужність? Щоб зрозуміти це, не треба долати пустелі й негаразди, як шукачі золота. Іноді треба подолати самого себе навіть у дрібницях: лінощі, зневагу до будь-кого, зраду, бажання комусь накапостити. Треба бути завжди чесним. Тоді й тебе, як пише Шандор Петефі у своєму вірші «Коли ти муж — будь мужнім», «не подолають ні люди, ані світ»!</span>
Внешность:
«Редко мне случалось видеть такого молодца.Он был высокого роста,плечист и сложен на славу. Из-пол мокрой замашной рубашки выпукло выставлялись его монучие мышцы.Чёрная курчавая борода закрывала до половины его суровое и мужественное лицо;из-под строящихся широких бровей смело глядели его небольшие карие глаза.»
«...высокая фигура.»
Настоящее имя-Фома.Бирюк-это его прозвище.«Зовут меня Фомой-отвечал он-а по прозвищу Бирюк.(Бирюком называется в Орловской губернии человек угрюмый и одинокий)
1ДА, БЫЛИ ЛЮДИ В НАШЕ ВРЕМЯ.. .
<span>2 И вот нашли большое поле.. . </span>
<span>3 Уж постоим мы головою за родину свою! </span>
<span>4 "Ребята! не Москва ль за нами? Умрём же под Москвой! " </span>
<span>5 Вам не видать таких сражений! </span>
<span>6. ..И отступили бусурманы!</span>
Этот портрет - зеркало, в котором можно видеть грядущее, портрет-гадание, портрет-пророчество, которое сбывается так же неотвратимо, как неотвратим бег времени.
В цикле "В Царском Селе" двойник - мраморный, то есть статуя. В стихотворении - встречное движение героини и двойника: статуя "внимает шорохам зеленым", а человек может стать статуей. ("...Я тоже мраморною стану")
Интересно, что оживление статуи сопутствует ее умиранию и разрушению (статуя упала) .
<span>О своей грядущей гибели говорит и лирическая героиня. Эти два процесса происходят не порознь, а одновременно, главный закон бега времени - единосущность гибели и возрождения. </span>