<span>Що таке справжня мужність (твір-роздум на основі творів Джека Лондона і Шандора Петефі) </span> У кожній людині більше сил, ніж вона думає. В екстремальній ситуації ці сили виявляються. Так і сталося з героєм оповідання Джека Лондона «Жага до життя». Це був шукач золота. Удвох із товаришем, таким самим шукачем щастя і багатства, вони поверталися додому. Кожен ніс золото, добуте неймовірними зусиллями. Шлях до рідного дому був неблизький. Треба було подолати сотні миль. Навкруги ні житла, ні людей, ні можливості роздобути собі їжу. Тяжкий стан посилював сніг, дощ, холод, а особливо — відсутність їжі. На шляху шукачів золота зустрічались дикі тварини. Вони були досить виснажені. Білл, шкутильгаючи, пішов уперед, залишивши далеко позаду свого товариша, кинувши його напризволяще.
У того, що відстав, вистачило сил і мужності чинити опір обставинам — голоду, негоді. Він боровся за своє життя, продовжуючи шлях. Він зустрівся з бурим ведмедем, вирішив, що зараз кинеться на ведмедя і вб'є його, щоб роздобути собі їжу. В останню мить розсудливо передумав: сили були нерівними.
Що він їв? Рятувало коріння рогозу; у калюжах кілька разів йому траплялася рибка завбільшки з пічкура, і навіть кісточки оленяти, якого загризли вовки, стали у пригоді. На своєму шляху мужній шукач золота побачив кістки Білла — того загризли вовки. Людина не взяла золота загиблого товариша. Врешті-решт він добрався до великої води, де його, знесиленого, помітили з палуби китобійного судна моряки. Людину було врятовано.
Як тут не згадати відомі рядки вірша угорського поета Шандора Петефі: «Коли ти муж — будь мужнім, знайди життєву путь...» Дійсно, герой Джека Лондона знайшов у собі сили подолати шлях смерті й при цьому він не втратив людської гідності, не взяв золота Білла. І нема сумнівів, що і в подальшому житті серед людей цей шукач золота житиме гідно. Знову згадуються рядки з вірша Шандора Петефі:
<span><span>...І в водоверті літ </span></span><span><span>Тебе не подолають </span></span><span>Ні люди, ані світ.</span> Герой Джека Лондона бореться зі слабкістю, з бажанням здатися — заснути, що може означати лише одне — смерть. Він бореться зі страхом, голодом.
Шандор Петефі пише:
<span>...Борися і страждай,</span><span>Але своєї волі</span><span>Нікому не віддай!..</span> Герой оповідання Джека Лондона «Жага до життя» усю свою волю спрямував на боротьбу зі смертю і переміг. Він залишився живий, бо прагнув цього понад усе.
<span>То що ж таке справжня мужність? Щоб зрозуміти це, не треба долати пустелі й негаразди, як шукачі золота. Іноді треба подолати самого себе навіть у дрібницях: лінощі, зневагу до будь-кого, зраду, бажання комусь накапостити. Треба бути завжди чесним. Тоді й тебе, як пише Шандор Петефі у своєму вірші «Коли ти муж — будь мужнім», «не подолають ні люди, ані світ»!</span>
Италий Валентинович Бианки – русский писатель и автор популярных
детских произведений. Родился в Санкт-Петербурге 30 января (11 февраля)
1894 года. Писатель имел немецко-швейцарские корни. Его отец был
ученым-энтомологом при Зоологическом музее Академии наук. Прадед
писателя был выдающимся оперным певцом. В одном из своих итальянских
турне сменил фамилию Вайс (с нем. «белый») на Бианки (с итал. «белый»).
Виталий получил образование в Петроградском университете на
физико-математическом факультете.
В молодости он увлекался футболом и даже участвовал в
Санкт-Петербургских чемпионатах города. В 1916 году был призван в армию,
а через год примкнул к партии эсеров. С 1918 года Виталий Бианки
работал в агитационной газете эсеров «Народ». Вскоре его мобилизовали
Русскую армию, откуда он дезертировал. Писатель скрывался под фамилией
Белянин, из-за чего до конца жизни у него была двойная фамилия. В
1920-1930 годы его не раз арестовывали за участие в несуществующих
подпольных организациях. За него ходатайствовал М. Горький и его первая
супруга Е. П. Пешкова.
Бианки не участвовал в Великой отечественной войне из-за развившейся
болезни сердца. В 1949 году он перенес инфаркт, а затем два инсульта.
Творчество писателя имело оригинальную литературную форму. Первый
рассказ, «Путешествие красноголового воробья», появился в 1923 году. За
ним последовала книжка «Чей нос лучше?». В своих произведениях он
раскрывал мир природы и учил проникать в ее тайны. Все рассказы Бианки
были написаны легким и красочным языком, доступным в первую очередь для
ребенка.
<span>Одним из новшеств стала «Лесная газета на каждый год», впервые
изданная в 1928 году. Это был своеобразный календарь лесной жизни. У
писателя была дача в Лебяжьем поселке, где он любил собирать научное
общество Петербурга. За свою жизнь он написал более трехсот рассказов,
сказок, повестей, 120 книг и т.д. Произведения Бианки широко
использовались в детских садах и начальных школах СССР. Его
последователями были С. В. Сахарнов и Н. И. Сладков. Умер В. В. Бианки
10 июня 1959 года в Ленинграде.</span>
Название имеет не столько прямое значение (оно связано с содержанием рассказа) , сколько переносное и приобретает метафорическое значение. Автор, уже взрослый человек, не просто вспоминает свои детские годы, совпавшие с одним из самых драматических периодов в истории нашего государства, но и анализирует свои детские впечатления и размышления "о времени и себе". Главным в отношении писателя к окружающим и к самому себе является совесть. Именно это качество не даёт ему возможность забыть те далёкие годы.
