У меня есть дома хомячок. он любит кушать морковку и пить водичку. я люблю за ним ухаживать.
Під лежачий камінь вода не тече…Камінь що котиться мохом не обростає… Рух це життя і рухатись треба вперед, впевнено йти до мети. Наш обов’язок старанно навчатися, здобувати професію. Без цього неможливо кимось стати у житті, але легко загубитися і прожити нікчемне, нічого неварте життя. Ніхто не мріє стати волоцюгою, а от здолати лінощі важко майже кожному. Я дуже люблю читати українські народні приказки. прислів’я, притчі, легенди де висміюється ледарство. Я переповім одну з притч.
Жила жінка з чоловіком, а був він справжнісіньким ледарем. Кроку лишнього не ступить, зовсім нічого не хотів робити, без жінки пропав би. Але життя є життя і одного разу їй довелося збиратися у далеку дорогу, щоб відвідати хвору сестру. Як же залишити чоловіка вдома, поїздка для нього занадто важка… Жіночка була дуже кмітлива, розумна і ось що вигадала. Вона спекла велетенського бублика, наділа чолов’язі на шию і поїхала. До повернення дружини він мав би дожити, крути собі та їж. За кілька днів жінка повернулася і побачила мертвого чоловіка, що прогриз дірку, а далі навіть пальцем не поворухнув, щоб того бублика зрушити. Цю історію розповіла нам моя перша вчителька, щоб ми засвоїли урок і не були ледарями.
./Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
•Мовивши слово, треба бути йому паном.
•Слово до ради, а руки — до звади.
•Слово до слова — зложиться мова.
•Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
•Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує.
•Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
•Більше діла — менше слів.
•Будь господарем своєму слову.
•Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
•Від красних слів язик не відсохне.
•Від солодких слів кислиці не посолодшають.
•Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
•Від теплого слова і лід розмерзається.
•Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
<span>Догорає літній день. Сонце повільно хилиться до обрію. Воно вже не таке палюче й сліпуче, як удень, а м'яко пригріває теплими вечірніми променями.Диск сонця набуває яскраво-помаранчевого кольору і стає тим більший, чим ближче спускається до землі.Коли сонце торкається нижнім краєм горизонту, спадають вечірні сутінки. Якщо на небі багато хмарин, вони розцвічуються усіма фарбами заходу - від яскраво-жовтої до приглушено фіолетовою.Велике помаранчеве сонце прощально палає, повільно зникаючи з виду.Земля занурюється в сутінки.</span>