У кожного свої особливості, птахи літають у небі, орли мають неймовірний зір, дерево настільки міцно у грунті, що жодна буря не поборить, а у людини - розум. Людина одна з єдиних істот на планеті Земля, що може міркувати, рахувати та не тільки. І саме цим вона міцніє, колись коли ми були малі, ми ж не одразу ходили, говорили тощо. І протягом багатьох років вона вдосконалюється і цей процес можна порівняти із деревом. Невеличкий паросток на який не помітивши, але згодом це неприступний дубякий важко не помітити
Объяснение:
Всім відомо, що кожна країна має свою мову і свою культуру. Мова формувався століттями і формується дотепер. Є дуже маленькі країни і племена, де на окремому говіркою говорять всього сім чоловік, або п'ятдесят чоловік. І їх спосіб спілкування теж входить в тисячі мов світу. Так, мов налічується більше двох тисяч. Багато племена, досі існуючі в горах і лісах і спілкуються невідомими нам символами.
Що ми розуміємо під словом «мова»? Які мови ми можемо перерахувати? Для чого він потрібен? Найвідоміші мови належать до найбільш розвинених країн: США, Німеччина, Франція ... Мова - це знакова система, яка сформувалася, щоб ми могли порівняти вміст поняття зі звучанням. Деякі діалекти сформувалися природним шляхом, а багато придумуються навмисно, наприклад мову 'ві створений лінгвістом Поллом Фроммером для фільму Аватар.
Мова допомагає нам в спілкування, поділиться почуттями, пояснити ситуацію, пам'ятати і оцінювати події, висловлювати свою точку зору. Знаючи тільки російський, ми не зможемо спілкуватися з французами або німцями. Мова ми можемо вимовляти, записувати символами або показувати жестами.
Мова жестів також популярний серед глухонімих або людей втратили слух. Мова жестів менш багатий в плані різноманітності, глухонімі з різних країн з більшою ймовірністю зрозуміють один одного. Жестами спілкуються навіть люди без фізичних недоліком. Наприклад, потиск плечима або розведення рук, в кожній країні зрозуміють однаково. Жести припускають рух рук і тулуба, міміку, нахили голови.
Якщо б не було мови, людство навряд чи б вижила. Як то кажуть, «самотній вовк - довго не живе». Здатністю спілкуватися володіють навіть тварини. Природний відбір передбачає, що виживе найрозумніша і велика зграя. Чим більше група вовків, і чим краще вони між собою спілкуються, тим більше ймовірно зловити оленя і прохарчується. Точно так же виживали люди. Жестами, символами, мовою - племена могли продумати план як загнати мамонта і вижити. Символами позначали небезпечні місця, і завдяки цьому не тонули в болоті, не падали з обривів, які не натикалися на лежбище тигра. Саме мова дав нам можливість створити цивілізацію, де є світло, безпечне житло, технології.
-Доченька!
- Да, мама?
- Дочка, пожалуйста, прекрати разбрасывать по парку фантики! Смотри, как некрасиво – кругом зеленая травка, одуванчики, и тут твои бумажки валяются!
- Ну, извини, мама…
-Катя, разве я не учила тебя, что фантики нужно выбрасывать в урну?!
- Да, конечно, но это невозможно!
- Почему вдруг невозможно?
- Мама, здесь нигде нет урн!
- Катя, если урн нет, то нужно решить проблему другим способом.
- Взять спички и сжечь мусор!
- Катя, я серьезно. Например, сложить фантики в пакетик или свернуть и положить в карман.
- А дома выбросить?
- Можно и не дома, можно просто до ближайшей урны дойти и выбросить.
- Мама, дай мне, пожалуйста, пакетик. Я сложу в него фантики.
- Вот-вот, совсем другой разговор! Возьми, дочка.
- Спасибо.
- Не за что. И больше, пожалуйста, мусор не разбрасывай! Природу надо беречь.
Сьогодні в школі свято Вчителя і день народження товариша. Вчительку ми привітали букетом квітів і заспівали пісню про вчительку. А товаришу побажали всього найкращого і водили йому хоровод. Він нас пригостив цукерками. От таке свято було у нас в школі.
"Відповісти чесно, або..?" Скільки разів ми чули цей вислів, але ніколи не сприймали його за щось більше ніж усталений народний афоризм, який увійшов в мову як і сотні інших, що характеризують особливості нашої багатогранної культури. З часом ми навіть і не замислюємось над його значенням. Хоча, насправді це питання постає щодня перед кожним із нас: зізнатися або приховати правду, піти на компроміс із власною совістю або вчинити холоднокровно, вибачитись і визнати провину чи уперто наполягати на своєму до останнього? І від того, який варіант з рештою буде обраний, залежить те, яким шляхом ми продовжимо рухатися: оберемо реальну дійсність або казкову оману? А як що до того, чи потрібно бути чесним із самим собою, та врешті-решт власною совістю? Особисто я вважаю, що наявність вміння чесно оцінювати себе - єдиний правильний шлях, який приведе до успіху. Довести своє твердження я можу, грунтуючись на переконанні про те, що скільки від правди не ховайся, та вона все одно тебе знайде. Так чи інакше ми можемо приховати, якусь таємницю від оточуючого світу, але не від себе. Можна безліч разів переконувати себе і намагатися знайти виправдання, але чи має це сенс, коли всеодно знаєш правду? Напевно, що ні, адже це так само безглуздо як переконувати вітер гнати струмені повітря в іншому напрямку.
Моя думка є беззаперечною й тому, що люди, які не правильно оцінюють власні можливості зіткаються з незворотньою правдою життя та просто не можуть дати їй відсіч у силу непереборної самовпевненості. У результаті це призводить до внутрішньо-психологічних руйнувань, але гірше, коли такі люди наділені владою, тоді наслідки необачності знаходять відлуння на долях цілих народів. Історія пам'ятає багато таких особистостей. Серед них і Піночет, і династія Кім у Північній Кореї, Сталін та навіть колишній президент утікач Янукович. Попри це, я б хотів зупинитися на китайському політичному лідері Мао Цзедуну. За роки свого правління він створив справжній "культ особистості", залишивши і після смерті своє ім'я в історії національних героїв КНР. Така радикальність у власних вчинках та надто впевнена поведінка у свій час призвела до "культурної революції" у 1966-1976рр, яка спричинила жорстку боротьбу з ревізіоністами та масові зачищення в колах високих чиновників. Така політика слугувала приводом до знищення значної частини культурної спадщини Китаю, економічного та управлінського хаосу. Кількість жертв у цей період приблизно оцінюється в 40-70млн. З чого можна зробити висновок, що самовпевненість у своїх вчинках іноді буває фатальною.
Отже, підсумовуючи можна зазначити, що вміння чесно оцінювати себе - пріорітетниий чинник для тих, хто звик покладатися на власні сили. Лише, зваживши на усі обставини, можна бути впевненим у беззаперечності результату. Інакше ви ризикуєте стати заручником амбіцій та послизнутися на фальшивих переконаннях.
