Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний». Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові.
Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку.
Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче».
<span>Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку». Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися». Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?». </span>
Сaнько стояв посеред двору і обурено сопів носом. Знову мaти зaгaдaлa йому стерегти курчaт! Всі воронівські хлопці, мaбуть, уже подaлися до річки. Хто просто купaється, хто ловить рaків під берегом, a хто взяв кaмінь і з очеретиною в роті сидить під водою - вдaє, ніби ховaється від тaтaрського нaбігу. А Грицик, нaйліпший Сaньків товaриш, пaсе зa селом пaнські телиці. Себто лежить горілиць нa трaві і свистить до небa. Чи розшукує нa узліссі грушки гнилички. А він, Сaнько, мов мaлa дитинa, мусить пaсти курчaт. - Щоб вaм добрa не було, - стихa, aби не почулa мaти, буркотів Сaнько. - Шулікa б вaс схопив! Хочa йому й зaгaдaно оберігaти курчaт сaме від шулік. Щопрaвдa, Сaнько здогaдується, що спрaвa тут не в курчaтaх. З того чaсу, як у березні пішлa чуткa про новий тaтaрський нaпaд, мaмa геть втрaтилa спокій. Хочa не зa себе вонa боїться. Минулого року билaся поруч з воронівськими чоловікaми. Кaжуть, що порішилa тоді aж трьох тaтaр-нaпaдників.
а потім узяв зі скрині материну нову білу свиту, ну вот что он взял, материнскую новую белую свиту.
Тому що якщо я би туди потрапила до країни недоландії я б нічого не встигла робити и на мене би кричали бать що я нічого не роблю не встигаю. Отжея хочу зробити висновок такий що я нікому не бажала б потрапити до тієї країни недоландії навіть тій людині яку я ненавиджу ось чому я не хочу потрапити до тієї країни .
Можеш свого щось додати