<span>Торкнись до мене я зашелещу бо я колись буяла зеленою в лісах.-це книга</span>
Рік написання — 25 липня 1846 р., Київ Тема: зображення страждань дівчини (лілеї) через панську жорстокість і бездуховність. Ідея: висловлення співчуття героїні — представниці простого знедоленого народу. Основна думка: Нащо мене бог поставив / Цвітом на сім світі? / Щоб людей я веселила, / Тих самих, що вбили / Мене й матір? Жанр: балада. Композиція «Лілея» Балада — це розповідь Лілеї своєму братові Королевому цвіту про страшні часи кріпаччини, нестерпне життя народу в умовах соціального гніту. Починається і закінчується твір питанням, з яким звертається героїня до оточуючого її середовища: «За що?..». Експозиція: За що мене, як росла, / Люде не любили? Зав’язка: Я не знала, що байстря я. Кульмінація: Я умерла / Зимою під тином, / А весною процвіла / Цвітом при долині… Розв’язка: Нащо мене бог поставив / Цвітом на сім світі? / Щоб людей я веселила, / Тих самих, що вбили / Мене й матір? Історія написання «Лілея» 1846 р.— Т. Шевченко, перебуваючи в Києві, зблизився з членами Кирило-Мефодіївського товариства і вступив до нього. Гуртківці висували вимоги: скасувати кріпосне право, знищити поділ суспільства на стани, звільнити всі слов’янські народи від гніту самодержавства. Це і спонукало митця написати твір, який протистояв би царській і поміщицькій владі, їх знущанню над простим людом.
Поезія «Виклик» написана у 1862 році. Цей вірш було покладено на музику, і згодом пісня "Ніч така місячна..." стала такою популярною, що стала народною.
Вірш «Виклик» належить до інтимно-пейзажної лірики. У цьому вірші поет гармонійно поєднує картину української ночі зі станом душі ліричного героя, закоханого юнака.
Головна ідея твору - оспівування кохання як високого почуття і захоплення мальовничою природою; крім того, у вірші знайшли відображення соціально-громадянські проблеми того часу.
Вірш названий «Виклик» тому, що ліричний герой кличе свою кохану на побачення.
Художні засоби: епітети: «ніч – місячна, зоряна», «гай – чарівний», «небо – незміряне, всипане зорями», «осичина – струнка», «перли – ясні», «розмова – тиха», «роса – краплиста» та багато інших.
порівняння: «гріє, як жар».
метафори: «…злоба підслухала», «нічка приспала всіх, соном окутала»;
метафоричне порівняння: «ясно, хоч голки збирай...», «гай – ніби променем всипаний»; «вороги – знуджені працею»; «нам – окраденим долею…»;
гіпербола : «і над панами я пан!», «хвиля кохання»..
метафоричне звертання, вживання зменшувано-пестливих форм: «моя рибонько». зменшувано-пестливі форми: «ніженьки», «до хатинньки», «лебедонько», «до серденька», «нічка»
«Гетьман»
Вірш написаний у 1902 році; присвячений доньці М. Старицького.Жанр - балада.
У баладі автор розкриває патріотичні, громадянські переживання Богдана Хмельницького (ліричного героя), та акцентує увагу на соціальних проблемах свого часу.
Використовуючи художні прийоми фантастики та казки, М. Старицький героїзує минуле і звертається до подій того часу, коли був написаниа балада. Очевидним є зв’язок балади «Гетьман» з українською народною баладою. Він виявляється у таких фантастичних діях як оживлення мерця (привид гетьмана Б. Хмельницького) а також у фольклорних образах-символах: печера-труна, білий кінь з вогненними очима, ніч під Водохреща — містична пора, кривава сльоза матері-України, що оживляє мерця.
Я дам тобі ідею написання твору.
На мою думку,нерівність душ - справді дуже пекуча та глобальна проблема будь-якого періоду,будь-якого століття.Дуже часто люди розчаровуються в тих,з ким колись планували пов*язати своє майбутнє,кому вірили,кому довіряли.Нерівність душ,що це?Це люди, душі яких розділяє між собою висока стіна,збудована зі зрад,непорозумінь,сварок.Цю стіну зруйнувати майже неможливо.Вона міцна,вона надто тверда.Люди можуть споріднитися між собою,навіть якщо їхній матеріальній статок різниться,адже все це матеріальні здобутки,їх можна як отримати,так і залишитися без них.А ось протилежності душ - зрівняти не можна ніколи.
Думаю,далі напишеш сама.
У чужiй руцi завжди шматок бiльший.
<span>Беруть завидки на чужі пожитки
Заліз кіт на сало та й кричить: «Мало!»
Що на людях видно, то й собі жадно.
Залізо іржа з'їдає, а заздрий від заздрощів погибає.
Заздрий від чужого щастя сохне.
Заздрість здоров'я їсть.
Бачить чуже під лісом, а не бачить свого під носом.</span>
<span>На чужій ниві все ліпшая пшениця.
Як мед, то ще й ложкою.
Своє з'їв і на моє зазіхає.
Від користі серце кам'яніє.
За користю біжить ристю.
Вовк і лічене бере.</span>