<span>маленькое предположение: Славяне крайне простой народ, готовый поделится пережитым, опытом, и по своей душевной простоте делать это с легкостью и непринужденно. И не важно кто будет стоять перед ними, такой же человек как они сами, или человек занимающий более высокую должность))</span>
Хтось живе в страху , очікуючи кінця світу... Хтось за принципом – «День пройшов і – Слава Богу!». Хтось (На жаль, є і такі!), не хоче ускладнювати собі існування роздумами про те, що «день прийдешній нам готує». Я не третейський суддя, так що вирішувати, що краще, переважніше, не беруся. Тим більше, що кожен вважає себе правим, тому і має повне право на власну точку зору.
Що ж я? Співчуваю всією душею тим, хто живе очікуванням чогось згубно-катастрофічного для світу, для цивілізації. Яке треба мати серце, щоб, будучи впевненим у майбутньому апокаліпсисі, народжувати і ростити дітей, радіти онукам, приреченим, як вони вважають, на неминучу загибель?! Не поділяю я і захоплень з приводу щасливого майбутнього бездіяльних, інфантильних оптимістів, що живуть лише власним світом, які впевнені, що існує Хтось, в обов'язок якого входить вирішення всіх проблем, усунення всіх перешкод на шляху до їх щасливого майбутнього. Чи не вони годинами простоюють у чергах до чудотворних ікон? Адже там натовп! Причому, в різну пору року і час доби. І кількість бажаючих доторкнутися до святих мощів все росте! Таке зростання релігійності? Навряд чи! (Хай вибачать мене несправедливо скривджені моїми припущеннями!)
Я не відношуся ні до песимістів, ні до наївних оптимістів, бо вірю: «Майбутнє світле і чудове». І не тільки тому, що безмірно поважаю Миколу Гавриловича Чернишевського, який (перебуваючи, до речі, в ув'язненні в Олексіївському равеліні Петропавлівської фортеці) знайшов у собі сили для життєствердного переконання. А тому, що великий демократ знав шлях до цього світлого і прекрасного майбутнього, і так просто, без дратівного пафосу, позначив його, що всією душею повірив.
Майбутнє людства через сто, через тисячу років я бачу простим, як усе геніальне, та щасливим. А щоб воно стало дійсно таким, бережіть мир, природу, один одного, все суще на Землі. Працюйте, примножуйте те, що залишили нам у спадок пращури наші. Працюйте в ім'я світлого і прекрасного майбутнього своїх дітей, онуків, країни, усього світу. Заражайте молоде покоління своєю впевненістю і прикладом, нехай вони теж знають, що тільки за цієї умови буде світле і добре, багате радістю і насолодою життя.
І тільки ця наша спільна віра буде своєрідним щитом, оберегом від страхітливих прогнозів. Тільки тоді не буде ніякого апокаліпсису, а буде Золотий Вік! Вірю в це. Більше того – вірую! І, окрилений цієї всеперемагаючої вірою, йду в клас, дивлюся на своїх ровесників, таких різних, здається, зовсім-зовсім несхожих на своїх батьків, і розумію: «Інакше й бути не може!»
Петр Гринёв – благородный дворянин. В разных ситуациях Пётр поступает с неизменным достоинством, всегда защищает свою честь. Он добр, великодушен, несколько вспыльчив, горяч, так как ещё очень молод. Например, по дороге в крепость кибитка Гринёва попала в буран. Ямщик потерял дорогу. К счастью, случайно встреченный мужичок согласился проводить заблудившихся путников на постоялый двор. Он был одет в казацкоую одежду.
Русский художник Виктор Васнецов написал немало картин, связанных с русским эпосом, сказками и былинами, русской историей. Но картина "Богатыри", безусловно, является вершиной его творчества. Это зрелая эпическая работа, созданию которой живописец отдал чуть ли не тридцать лет. Она была завершена в 1898 году. Эту картину часто называют "Три богатыря", что, конечно, отражает суть картины: на ней изображены трое русских витязей, сильных, достойных, красивых, надежных. Эти сказочные персонажи хорошо знакомы нам по народным русским былинам. Все они одеты в воинские доспехи, у каждого в руках оружие. Они несут дозор где-то в холмистых полях, смотрят, все ли в порядке в земле Русской.
Сила, мудрость, молодость и удача - вот что олицетворяет собой эта могучая троица, вышедшая из древних сказаний. Мы знаем имена каждого из них. В центре находится вглядывающийся вдаль величавый богатырь, исполненный сил. Это Илья Муромец. По левую руку его Добрыня Никитич, о котором известно, что он обладал знаниями, смекалкой, опытом. Справа от Ильи Муромца Алеша Попович, молодой, веселый, миловидный юноша, лиричный и романтичный. Недаром к седлу у него сзади прикреплены гусли. У каждого из героев свое оружие, что дает им возможность сражаться против любого врага. Илья Муромец держит в руках копье. Добрыня Никитич достает из ножен меч, а Алеша Попович уверенно держит лук. Они смогут защитить свою землю. Шлемы богатырей отчасти напоминают церковные купола, неслучайно Васнецов как художник придал значение этому моменту.
Сюжет картины сказочный и символический, при этом зрителю знакома и понятна каждая деталь полотна, мы все знаем имена трех богатырей. Мы понимаем, что былина о трех богатырях относит нас к тому времени, когда над Русью нависло монголо-татарское иго. Но символичность картины состоит и в том, что она напоминает: в русской земле всегда было достаточно героев. Посадка в седле говорит о том, что богатыри чувствуют себя уверенно, непоколебимо. Ветер теребит гривы и хвосты лошадей, что добавляет драматизма в картину. Каждый герой наделен своей индивидуальностью, каждый представляет тип русского воина. Вместе с тем, они вместе являют собой одно целое, одну объединенную силу. Они вместе и, значит, непобедимы.
