Вельмишановний великий княже Ярославе!
Звертаюсь до тебе з далекого XX століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Прочитала недавно п'єсу Івана Кочерги "Ярослав Мудрий", де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.
Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:
Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, "...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...". О, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: "І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!" Ми побачили, що "береться мудрість... із шукань і помилок гірких".
треба бути сильним та не піддаватися спокусі зробити щось не правильне
1-Б,2-А,3-Г,4-Г,5-В,6-А,7-В,8-Б,9-А,10-Г,11-А,12-А,13-А,14-Г,15-Б,16-В,17-В
Одним із найпоетичніших образів "Слова..." є образ Ярославни, юної дружини князя Ігоря.
Ярославна, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, який стояв на чолі Руського війська, з тривогою чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігоревого війська, Ярославна, як і всі жінки руські, тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів. Поразка і полон Ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі.
Ярославна, сумуючи, квилить, мов чайка, вона, як би змогла, полетіла б пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. Тоді б вона, омочивши рукав у Каялі, витерла б кривавії рани на дужому тілі князя.
У відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, Дніпра-Славутича і світлого сонця. Плачучи у Путивлі на забороні, Ярославна докоряє вітрові:
Чому мечеш ти хановськії стріли
На своїх легесеньких крильцях
На моєї лади воїв?
Було б йому віяти вгорі під хмарами або леліяти кораблі на синім морі. А він розвіяв її веселощі по ковилі.
Звертаючись до великого Дніпра-Славутича, Ярославна благає його, заступника руських воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море.
Звертаючись до сонця, Ярославна і йому, плачучи, докоряє, бо воно своїм гарячим промінням немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу.
НЕ ЗАБІВАЙТЕ БЛАГОРАРИТЬ
Тому, що зараз в Україні йде війна, і багато українців їде з неї.
