«Шевченко – наш сучасник», – звикли казати ми, але небагато хто розуміє, що власне значить цей вираз.Сьогодні деякі люди ставляться до літератури скептично. Мовляв, застаріли ці пристрасті, а час, про який йдеться в літературних творах, давно минув. Це помилка думати так, і дуже серйозна помилка! В українській літературі існує багато чудових авторів, творами яких зачитується чимало людей. І, мабуть, одним із перших тут треба назвати нашого Кобзаря.Твори Тараса Григоровича Шевченка, на мій погляд, не застаріють ніколи: надто вже палка душа, осяяна світом могутнього розуму, стоїть за ними. Кобзар володів даром пророцтва: як інакше можна пояснити деякі з його віршів? Узяти, наприклад, поезію, де Шевченко звертається до всієї української спільноти: «І мертвим,і живим, і ненарожденним...» . Кожна фраза, кожне слово тут, як опік. Дійсно, у цьому творі чується живий голос Кобзаря, який звертається водночас до всіх і кожного зокрема. А «Гайдамаки»? Сторінки цієї поеми перегукуються з подіями XX століття – громадянською та другою світовою війною. Якщо ж перечитати цикл віршів «У казематі» , то також виникають історичні паралелі з певною добою в нашій історії. І подібних прикладів можна навести багато. Та хіба лише історичними паралелями вимірюється сучасність Шевченкового слова?Хтось із іноземних дослідників зауважив, що більше ніде йому не доводилося бачити такого ставлення до поета. Шевченко став пророком нашого поневоленого народу. Кожен українець вірив у те, що Кобзар і після своєї смерті любить, жаліє і вчить його.У незалежній Україні зроблено все, щоб віддати Кобзареві всю шану, повернути поету чималий народний борг. Сьогодні ми знаємо дуже багато про життя і творчість Тараса Григоровича. Нам відомо, що Шевченко не був ані святим, ані людиною, зануреною у надхмарні світи. Він був людиною розумною, інтелігентною та обдарованою. А життя Кобзаря можна вважати мірилом нашої історії.Гортаючи сторінки Шевченкового «Кобзаря», ми маємо змогу замислитися й над власним життям. Сучасність заповнює нас, але ми ані на мить не забуваємо, чиїми сучасниками ми є. Так, бути сучасником Кобзаря – це велика честь.
царевну очень любили уважали сама царевна была скромная трудолюбивая любящая красивая Домохозяйка она была и все люди к ней относились очень хорошо ее любили
Русская народная сказка "Находчивый солдат" рассказывает историю одного солдата, который случайно встретил царя Петра, не узнал его и даже приглашал "земляка" выпить. Петр отказался, но узнав, что солдат решил заложить палаш для того чтобы напиться, решил с утра устроить смотр.
На смотру царь вызывает солдата, который успел вложить в номер деревяшку и покрасил ее ручку, и приказывает рубить себя. Солдат обращается с молитвой к богу и просит того обратить саблю в дерево, после чего бьет палашом царя. Палаш разлетается в щепки.
Мораль этой басни такова: Нет ситуации, из которой нельзя найти выход. А если подходить к решению проблемы с юмором, то можно и вовсе выйти победителем. Потому что вовремя сказанное меткое словцо, может заставить смеяться любого судью, а смех делает человека добрее.