Живе з батьком-п'яницею, добрий, лагідний, турботливий, не ставиться байдуже до птахів, чесний, всі вважали його хуліганом, ніжний, щирий, справжній друг.
<span>Якби я потрапив у країні Яян то обовязково б прихопив з собою відеокамеру та фотоапарат. І ось в країні Яян найперше я зніму на відео камеру того часних відомих людей.Зберу зразки зниклих рослин.Знайду стародавні книги.Зніму на відео камеру війни битви.Це все я забиру з собою у теперішній і ще види сьогодні зниклих тварин.Думаю це все допоможе змінити уявлення про країну Яян..
как то так..</span>
<em><u>Загадка:</u></em>
<em>Одне око, один ріг, але не носоріг?</em>
<em>(Корова з-за рогу визирає)</em>
<em><u>Прислів'я:</u></em>
<em>Вік живи, вік учись.</em>
Iз давнiх-давен уславилась земля украïнська пiснями, якi передавалися вiд
<span>поколiння до поколiння, вiд матерi до дiтей бережно, як найцiннiшi релiквiï. </span>
<span>Пiснi розкривали духовний свiт народу, його прагнення i сподiвання, горе i </span>
<span>радощi, давали сили в трудi i боротьбi за визволення. </span>
<span>"Украïнська народна пiсня, </span>
<span>Ї писав М. Стельмах, </span>
<span>Ї увiбравши в себе i грозовий, i барвiнковий ласкавий свiт, iсторiю i побут, </span>
<span>болючi роздуми i найнiжнiшi почуття, воiстину генiально поєднала пристрасне й </span>
<span>емоцiйне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу... " </span>
<span>Доля украïнськоï пiснi сумна i велична. Незважаючи на перешкоди i </span>
<span>лихолiття, вона вистояла i продовжує чарувати красою новi поколiння. Кожна пiсня, </span>
<span>мов iскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав </span>
<span>укладач збiрки "Найкращi пiснi Украïни" Михайло Шевченко: "Вона має те </span>
<span>велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям </span>
<span>духовностi </span>
<span>Ї має дух! " </span>
<span>Народна пiсня </span>
<span>Ї це насамперед iсторiя Украïни та невмирущiсть душi народноï, це свiт </span>
<span>життя i боротьби, надiй i сподiвань, якi не покидають людину i в найтяжчi часи. </span>
<span>Минають столiття, змiнюються суспiльнi устроï, потрясають свiт вiйни i </span>
<span>голодомори, на змiну одним поколiнням приходять iншi зi своïми смаками й </span>
<span>уподобаннями. А народна пiсня залишається, даруючи свою красу та неповторнiсть. может так подойдет</span>
<span> Красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі Карпатських гір. Серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село Тухля. Мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. Звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. Саме таким був дев'яностолітній Захар Беркут. Він все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя. </span>
<span>Але не завжди все відбувається на користь громаді. І ось на Тухольщині з'явився боярин Тугар Вовк, який прагне заволодіти багатством краю, поневолити його людей. Громада на чолі з Захаром вирішує вигнати боярина із Тухольщини. У мудрого Беркута вистачило сил та енергії, щоб упоратись із цим завданням. Та, як кажуть, одна біда не ходить, а за собою веде іншу. До Карпат підступили монголо-татари, які теж намагалися заволодіти краєм. Боярин вступає з ними у змову, щоб через завойовників досягти своєї мети. </span>
<span>Неабиякий досвід Захара як стратега і тактика приходить на допомогу мешканцям села. Беркут ставить перед людьми найголовніше завдання: не відбити завойовників, а розгромити їх. Його хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухольською громадою, а й та небезпека, яка загрожує іншим селам. Тому він наказує людям покинути село, піти в гори, а ворогів заманити в долину. Саме під умілим керівництвом Захара громада діє так розсудливо. Йому, Беркуту, вірять і тухольці, і всі жителі усього волелюбного краю. </span>
<span>Радісно стає Захару, коли він побачив підмогу із сусідніх сіл. А який він вмілий та мудрий організатор військової оборони. Завдяки його розсудливості, правильній організації оборони, передбачливості численне військо ворога було розбите. Боєм керував Захар. Він нічого не боявся. Кулі та стріли його не брали. Скрізь було чути його спокійний, але разом з тим владний голос. Хоч ворогів було набагато більше, але тухольці перемогли. Бо керував боєм розумний та досвідчений Захар Беркут. </span>
<span>Захар — люблячий батько. Він зумів виховати сина справжнім патріотом. У першій сутичці з ворогом гине багато юнаків. Серед них, так думає Захар, і його син Максим. Тяжко переживає втрату Беркут. Але коли дізнається, що син живий, але ж перебуває в монгольському полоні, то не йме цьому віри. Він вважає, що полон — це ганьба. Дізнавшись, що син гідно поводиться у полоні, Захар трохи заспокоюється. Він готовий пожертвувати сином заради спасіння народу. Тому не погоджується обміняти свого сина Максима на боярина та бегадира Бурунду: "Нехай радше гине, мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю". Чесність Захара Беркута була однаковою як для тухольців, так і для ворога: "Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові". Честь для Захара — це смисл його життя. Тому він розуміє дочку боярина Вовка Мирославу, яка просить його стати їй батьком. Свого батька вона відрікається, бо не хоче вважатися дочкою зрадника. Тільки така людина, як Захар, могла зрозуміти внутрішній стан душі Мирослави. </span>
<span>Захар Беркут був справжнім патріотом. Помираючи, він заповідає всім жити у згоді та мирі, бути дружніми, пам'ятати, що тільки разом громада здобуде перемогу. Мені подобаються такі люди, як Захар Беркут, бо саме такі люди потрібні завжди. З них ми беремо приклад, вчимося бути справжніми патріотами: вірно служити Батьківщині, цінувати гідність, згуртованість, які роблять громаду непереможною.</span>