Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці Лесі Українки «Лісова пісня<span>», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою. </span> <span>У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ». </span> <span>У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю. </span> <span>На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку. </span> <span>Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. </span> <span>Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі. </span> <span>Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.</span>
1.Свиня Манюня у метро під свинарником 2. Бій биків з участю корови Контрибуції 3..Пригоди у Києві 4.Екзамен. Переекзаменовка 5. Ява-Кукурудзо шукає острів 6.Порятунок Собакевича з колодязя 7. Утопленик. Незнайомець з тринадцятої квартири 8.Добрий Максим Валерянович 9.Нічні пригоди у печері 10.Розкрита таємниця годинника 11.Дива діда Соломона 12.Лихо в селі 13.Відважний Ява 14.Трое невідомих <span>15.Весілля вчительки і лейтинанта</span>
Здавна українці вважали , що краще не спішити , а працювати якісно . Та людина , яка спішить ніколи не зробить й однієї справи до кінця . Багато людей намагаються впіймати два зайці підряд.Недарма кажуть :"Сім раз відміряй , а один раз відріж."Тобто перед тим , як щось вчинити не потрібно спішити , а ретельно все обдумати .Часто люди недослухавши беруться за справу і спішать , а наслідком того що люди спішать є катастрофи . Тому важливо вміти не спішити .Я вважаю , що краще зробити одну справу добре ніж десять аби-як.
До обрядових пісень належати щедрівки, колядки, гаївки, русальні купальськіжниварські. Обрядові пісні- це пісні, які співались під час народних свя та обрядів. Колядки; Во Вефлиємі нині новина, Добрий вечір тобі Веснянки: Ой весна, весна; А вже весна сім день красна Тавтологія - повторення. Народні думи- музично поетичні твори зазвичай історичнго змісту