Як ти там, Федько, в могилі?
Там сайт: http://artword.com.ua/531-urok-obrazy-dida-platona-i-dida-savky-predstavnykiv-ukrainskogo-trudovogo-narodu-yihnii-moralnyi-urok-dlia-soldativ.html
Вибач ,але багато фото не можна кидати лише по одному:*
На мою думку, "крила"
потрібні для того, щоб людина змогла відпочити,помріяти.Взагалі слово
"крила" вживається в переносному значенні.Я розумію визначення "Нащо
крилатим грунту під ногами" так: людина не може прожити все життя
мріями,вона не може нічого не робити,"грунт" їй потрібен для того, щоб
не лінуватися.Для цього дорослі ходять на роботу,а діти в школу.
Звісно ж людина не може прожити все життя працюючи.Людям потрібно теж
інколи відпочивати.Брати відпустки або хто не може собі цього дозволити
можна зробити те,про що довго мріяв.Ще ж можна "надіти крила" та
пофантазувати,помріяти,відкрити свій талант,відчути свободу.
Кожна людина має "крила",але не кожен може їх в собі відшукати.
<span><span>Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка :
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні
брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
</span></span>
Бонгар як стояв, опершись трембiтою в землю, так i застиг.
(Михайло Коцюбинський. Тiнi забутих предкiв)
Та ось вiн кланяється, складаючи руки побожно на грудях, як бачила се лиш у Маври, коли її хто обдаровував i вона з великою пошаною дякувала - i нараз станув.
(Ольга Кобилянська. В недiлю рано зiлля копала)
<span>Надвечiр надiвши чистеньке плаття, аж до собору пiшла - так, безцiльно. </span>
<span>(Олесь Гончар. Собор)</span>
