Лицар дивується, коли бачить вплив поетового слова на сільську молодь. Практичний в усьому, позбавлений творчої фантазії, лицар вбачає у цьому «диявольське наводження», чаклування. Поет для лицаря — ворожбит, хоч і допоміг палким і чулим словом привернути до нього горде й неприступне серце панни Ізидори. Бертольдо вирушає воювати чужі міста. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди у серці незважаючи на розлуку. Щасливий і сп’янілий від перемого лицар не чує тих пісень, думаючи про власну звитягу. Та коли щастя відвернулося од нього і в війську почалися чвари, а слухняні раніше вояки рвуться повернути зброю проти нього, його рятує глумлива пісня військових співців про недбалого вояка. І знову пісня домоглася свого: вона повернула воякам відвагу, а з нею й перемогу в бою. Перемогла не Бертольдова хоробрість, а поетове слово. Граф Бертольдо зображений жорстоким експлуататором, пихатим і гоноровитим паном, вірним слугою короля і ворогом трудящих. Нікчемний граф все своє життя проводить в бенкетах та розвагах. Він має величезні багатства, придбані тяжкою працею селян, награбовані на війні, але його це не задовольняє. Бертольдо встановлює нові податки, мита на панщину. Жорстокість, бундючність і грубість пана виявляється у його вчинках і словах. Вперше зустрівши поета в лісі, він грубо наказує йому зійти з дороги: Бачте,— крикнув,— що за птиця! Чи не встав би ти, небоже? Коли поет глузливо відмовився від милостині пана, той, знову спалахнувши, «крикнув згорда»: «Годі жартів! Бо задам тобі я гарту!». Переляканий революційними піснями, в яких поет закликає «пробити пану груди», Бертольдо наказує: Гей, ловіть співців, в’яжіте! У тюрму його, в кайдани! Непокірному поетові Бертольдо загрожує: …в тюрму його закину, Там він, клятий, і загине! Поряд з погрозами, якими пан хоче примусити поета замовкнути, він вдається до підкупу і лицемірства. Я його талан співацький Так високо поважаю, Що співцем своїм придворним Я зробить його бажаю. Такою мовою Леся Українка характеризує Бертольда як жорстокого деспота й експлуататора.
Чи може людина мати крила? (за поезіями Ліни Костенко «Чайка на крижині», «Крила») Поява поезій «Чайка на крижині» та «Крила» пов'язана з перебуванням поетеси Ліни Костенко в Польщі, зокрема в порту міста Щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, її призначення на землі. Лірична героїня спостерігає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступає весна, ламається крига. На одній із крижин жінка побачила чайку: Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. Лід кришився, б'ючись об каміння берегове... І нарешті по Одрі — темній, широкій
Новелла останній листок дає нам урок що не можна втрачати надію треба просто вірити в найкраще. Зкожним днем надіятись що завтра наступе новий день та принесе нам нові радощі. Жити одним днем для того щоб залишились яскраві спогади із життя. Та запам*ятати що не існує кінця а є лише початок. Цінити те що маеш на сьогодняшній день та мати надію яка збереже цей світ.