Образи:
<span>1.</span>Іван
Палійчук – 19 дитина в сім’ї. Часто проводив час в лісі, адже не відчував спокій поруч з людьми. Згодом
знайомиться з Марічкою Гутенюк – донькою ворожого роду. Спочатку між ними
зароджується дружба, а далі – кохання. Через смерть батька Іван пішов працювати
на полонину, але повернувшись додому, він дізнається, що Марічка загинула. 6
років про Івана нічого не чути, на 7 рік він повертається додому і одружується
з Палагною. Та весь час він згадує Марічку. Одного разу він побічив нявку в
образі коханої, через що впав з гори і загинув.
<span>2.</span>Марічка
Гутенюк – кохана Івана. Має великий талант:складає вірші, гарно співає. Коли
Іван пішов в полонину, падає в Черемош і гине, її тіло знаходять в іншому селі.
<span>3.</span>Палагна
– дружина Івана. Вона з багатої сім’ї, добра господиня. Через байдужість чоловіка стає коханкою сусіда Юри.
<span>4.</span>Юра –
сусід Івана та Палагни. Мольфар, має надприродні здібності. Стає коханцем
Палагни і намагається згубити Івана.
У творі дуже багато міфічних символів:
<span>1.</span><span>Символ
води. З однієї сторони це джерело життя, але з іншої – ріка смерті, яка забрала
Марічку.</span>
<span>2.</span>Земля
– середній рівень буття. Вона дуже схожа з характером головного героя, адже
може бути як квітучою, животворною, так і сухою, мертвою.
<span>3.</span><span>Міфологічні
істоти : вони живуть поряд з людьми; Іван знав, що на світі панує нечиста сила;
в лісах повно лісовиків, часто блукає чугайстр, нявки розводять танки, в скелях
ховається щезник; в ріках водяться русалки.
В кінці Іван помирає саме через нявку, яка явилася в образі Марічки. </span>
початкове холодне ставлення батька до сина
2)батько навчає сина керувати літаком
3)акуляча бухта
4)батько зайшов у воду
5)зустріч з акулою
6)покалічений чоловік
7)тепліше ставлення батька
8)хлопчик прикладає зусиля щоб врятувати батька
9)і ось вони на літаку
10)сміливість юннака
11)настанови батька що до керування літака
12)щасливий кінець у дома
Вони навчають вірити в себе любити природу і завжди йти до кінця.
<span>Хома Григорович мав особливу примху: він вельми не любив наново переповідати одне й те саме. Бувало, деколи, як допросишся в нього щось розказати ще раз, то, дивись, щось і додасть новеньке або переіначить так, що й упізнати годі. Якось один із тих панів, - нам, простим людям, важко й назвати їх: писаки вони - не писаки, а от те саме, що гендлярі по наших ярмарках. Нахапають, напросять, нацуплять усякої всячини, та й випускають книжечки, не товстіші за граматику, щомісяця чи щотижня[1]. Один із цих панів і виканючнив у Хоми Григоровича саме цю історію, а той геть забув про неї. Тільки приїздить з Полтави той самий панич, у гороховому каптані, що про нього казав я і якого одну розповідь ви, гадаю, вже прочитали; привозить із собою невеличку книжечку і, розгорнувши посередині, показує нам. Хома Григорович ладен уже був осідлати носа свого окулярами, та згадавши, що він забув їх підмотати нитками й обліпити воском, передав книжку мені. А я грамоту сяк-так розумію і не ношу окулярів, тож і взявся читати. Не встиг перегорнути і двох сторінок, як він раптом спинив мене за руку</span>
"Мати бідкалася, а мені радісно слухати музику крапель, що падали в старі дерев'яні ночви, і цинковий тазик."
"Срібний чоловічок народився, мабуть, із крапель. Коли я запитав, як його звати, почувся звук «бумс!», і я зрозумів, що це — Бумс. Я не буду його чіпати, класти в коробку, як метелика, щоб не зашкодити."
"Матері лякають Сопухою дітей, які не хочуть спати. Я теж спочатку боявся, а потім перестав."
"Ні наступного дня, ні пізніше Адам не прийшов до греблі. Річка швидко розмила загату. Мені стало дуже сумно. Захотілося, щоб по ряд був друг."
"Раптом чую, як хтось мене запитує, з ким я говорю. Це мама. Вона переживає, що мені ні з ким і погратися — немає тут дітей. Але я, хоч і сам, побував уже і в печері, побігав у степу, ловив павука, словом, набігався, набалакався вволю."
"І досі не знаю, чи була така дівчина, чи я її просто вигадав."
