1. Соціальне становище героя. (Наймит, сирота, у якого нема рідні. Ярема - безбатченко, він не має навіть прізвища. Щоб записати в реєстр, Залізняк пропонує назвати його то Голим, то Бідою, а потім зупиняється на прізвищі Галайда, що означає бездомний, бродяга. Усі три прізвища характеризують соціальний стан Яреми.)
2. Рабська покірність Яреми-наймита. (Покірно виконує накази корчмаря, не звертає уваги на образи та лайку.)
3. Щирість та глибина кохання.
4. Незвичайна хоробрість Яреми-месника. (Кривда, якої зазнав Ярема, потроїла його сили й ненависть до ворогів. Та штовхають його до дії не особисті, а національні інтереси. Ярема мститься за весь український народ. Він мріє завдати панам такої муки, щоб аж пекло затряслося.)
5. Відданість Яреми боротьбі проти ненависного ворога.
НОРА (норв. Nora) — героиня пьесы Х. Ибсена «Кукольный дом» (1879), молодая женщина, жена адвоката Торвальда Хельмера, мать троих детей. Завязка драмы происходит как бы в двух временных планах, в которых Н. живет. С одной стороны, она всегда помнит о своем давнем подвиге-проступке (подделке подписи умершего отца для спасения тяжело больного мужа). С другой стороны, Н. поглощена нехитрыми, но вполне реальными заботами о доме и семье, о благополучном и комфортном существовании. Художественная сила образа состоит в том, что, оказавшись в ситуации «социальной героини», Н. решительно не вписывается в это амплуа. По видимости Н.— заботливо опекаемое мужчинами (сначала отцом, потом мужем), нежное, женственное существо, не только кокетливое, но иногда и по-женски коварное. Она, например, не лишает себя удовольствия подразнивать влюбленного в нее доктора Ранка. Но особенность Н. как героини в том, что в отличие, скажем, от Гедды Габаер она прямо на глазах у зрителя меняется и раскрывается с неожиданной стороны. Когда-то она имела мужество пойти на преступление во имя близких и многие годы жила памятью о своем проступке, выплачивая тайно от мужа сумму долга. Но с появлением традиционного для Ибсена рокового персонажа, «человека со стороны» Крог-стада, прошлое врывается в настоящее. И тогда выясняется, что уютная, спокойная, нежная женщина — только видимость. Ее суть определится постепенно и станет явной, когда рассеются ее надежды на то, что, узнав однажды обо всем, Хельмер станет гордиться ею. Н. понимает, что переменилась, и больше не может играть роль счастливой, немного легкомысленной хозяйки «кукольного дома». Это немедленно отдаляет от нее не только мужа, но и детей. Конечно, драма Н. коснулась и Хельмера, человека по-своему, может быть, порядочного, но искренне не готового понять (не то что извинить) ее поступок. Н. женственна и хрупка внешне; культивируемый мужем образ куколки-белочки, маленькой мотовки — это скорее невольное подыгрывание с ее стороны. В сущности она прежде всего человек, ориентированный нравственно. Когда же оказалось, что ее представления о жизни наивны, детски и неправильны, она осмеливается сделать честный и правдивый вывод о самой себе: она не имеет права быть ни женой, ни матерью. Она вообще еще только «начинает быть». И поэтому Н. уходит. Если ее уход из семьи — не истерика, а Н. как раз уравновешенный, быстро и четко действующий человек, то она не вернется. Новая Н. этой семьи — и не только мужа, но и детей — не знает. Конечно, для современников Ибсена такой финал был невозможен. Автор даже придумал другую мелодраматическую развязку: Н. не уходит, а в последний момент останавливается, как бы передумав. Ничего более неестественного, разрушительного для такой героини быть не может. Однако «плохой» конец не устраивал не только современников Ибсена. До сих пор в театрах его домысливают подчас как «благополучный»: Н. все же в последний момент не решается уйти от детей и «исправившегося» мужа. Интересное продолжение сюжета предложил современный датский драматург Эрнст Бруун Ольсен в пьесе «Куда ушла Нора» (1967): героиня оказалась на «дне» общества, но, будучи вполне состоятельной и свободной, она живет вместе с ворами и проститутками, честно трудясь на фабрике. Хельмер пытается ее вернуть. Среди знаменитых актрис, сыгравших Н. на сцене, — Г.Режан, С.Бернар (1894), Э.Дузе. Событием театральной жизни России стало создание образа Норы
Митько – головний герой пригодницької повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки». Змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрета. Внутрішні якості Митька: дотепність, вигадливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, чесність, оптимізм. Думки після закінчення 5 класу були спрямовані на гарний заслужений літній відпочинок, який він хотів організувати без пильного батьківського нагляду. А для цього треба було поїхати на село до бабусі. Звичайно ж, батьки не хотіли відпускати його, але він був дуже переконливим у своїх доказах (потрібно було зібрати колекцію комах) і обіцяв чесно дотримувався всіх отриманих приписів. Мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних тварин (стегозаври, індикоптерії тощо). Герой змусив задуматися над тим, що навчання може бути цікавим і приносити задоволення.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/himera-lisovogo-ozera-harakteristika-geroyiv/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
З оповіданням «Тореадори з Васюківки» ми нещодавно познайомилися на уроках укр. літ. Воно мені дуже сподобалося, бо це надзвичайно цікава історія, і події, описані автором, мене дуже захопили. Головними героями цього твору є звичайні школярі Ява Рень і Павлуша Загородній, які мешкають у селі Васюківка. Це справжні бешкетники, фантазери і порушники шкільної дисципліни. Але разом з цим – це дуже добрі і чуйні хлопці, які бажають іншим лише добра.
Ява Рень – це відчайдушний енергійний хлопець. Але звідки ж взялося таке незвичайне ім’я – Ява? Так назвав себе сам хлопець, коли йому виповнилося лише півтора роки. Мале пискля хотіло сказати «Я – Ваня», а в нього вийшло лише «Ява». Ось і причепилося до хлопця, як реп’ях до собачого хвоста, оте «Ява». Справжнім ім’ям хлопця майже ніхто у селі не називав.
У Яви було скуйовджене руде волосся і рясно вкрите веснянками обличчя. Хлопець цей надзвичайно відчайдушний і енергійний, зазвичай він і стає ініціатором різноманітних вигадок і бешкетів, у яких завжди приймає участь і його ліпший товариш Павлуша. Ява то вигадує про метро під Васюківкою, то влаштовує бій биків, то організовує шкільний театр. Незважаючи на всі бешкети Яви, цей хлопець здатний і на серйозні вчинки. Наприклад, коли йому знадобилося перездавати екзамен, він знайшов в собі сили все літо готуватися до перездачі, ховаючись на вигаданому ним самим острові і вважаючи себе «Робінзоном Кукурузо».
Ява завжди має благородні наміри, але через брак знань і досвіду, нажаль, разом із своїм товаришем Павлушею іноді потрапляє у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи свої вчинки, прагнуть усвідомити зроблені помилки і намагаються їх не повторювати в майбутньому, але відразу ж вигадують нову «авантюру». Тому нам цікаво довідатися і про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, і про зйомки в кіно, і про допомогу під час рятування Васюківки від стихійного лиха, і про викриття місцевих «шпигунів».
Мені добре зрозумілі бажання і наміри Яви, адже він мій ровесник. Думаю, головне, що доводить нам Ява – це те, що дружба – велика сила, що поруч важливо мати відданого і вірного товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, який не зрадить і завжди допоможе в скрутній ситуації. Я впевнена, що «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка – одна з найкращих книжок, тому я усім раджу її прочитати.
