Это когда ты смышлёный и например потерялся сразу сооброзиш
У своєму романі «Місто» через розкриття образу Степана Радченка – вихідця з села, який прагне «закріпитися» у міському житті – В.Підмогильний намагається розв’язати одвічну проблему неоднозначності людської душі, знайти рішення, не моралізуючи та не кидаючись у крайності.Основна тема твору – доля селянської молоді, у якої після радянської революції з'явилася неймовірна до того можливість отримувати якісну освіту, «вийти в люди», досягти чогось більшого у житті, а також внести у закостеніле сільське життя живий подих прогресу, культури, творчого прагнення та натхнення. Проте багато з них, і Степан також, стикнулися з тим, чого не чекали. Місто давно живе за своїми правилами, яких не під силу змінити наївним «здобувачам» з села, скоріше їхня доля – пристосування, в кращому випадку таке, що дозволить їм розкритися та реалізувати свої амбіції.Степан Радченко, енергійний, здібний, рішучий, впевнений юнак, що приїжджає з села до Києва, щоб отримати освіту та направити її на благо рідного села, сприяти переходу сільського життя на новий, вищий рівень у всіх сферах. Спочатку його лякає місто – велике, шумне, вороже, сповнене незнайомих людей та незвичних дійств. При цьому село здається йому тихим пристанищем, чимось ідеальним, теплим, рідним. Проте місто знайшло гачок, на який впіймало Степанову душу, та поступово змінило і його прагнення, і світогляд.<span>Степана захопила література, він відчуває в собі разом і здібність до неї, і жагучу потребу визнання свого таланту. Він кидає навчання, стає відомим письменником, але разом із цим пристосовується до міського життя, починає поділяти і мрії міських жителів , і способи їх здійснення, і моделі поведінки. Степан Радченко більше не ідеаліст, сповнений світлих сподівань, а прагматичний молодий чоловік, здібний, ерудований, іронічний, який здатний на жорсткість задля досягнення своєї мети.
Чи підкорив місто головний герой?.Він підкорив місто, але місто покорило його...він став типовим жителем міста.
</span>
Створення героїчного образу Захара Беркута є значним досягненням в літературі XIX століття. У ньому втілені кращі риси трудящої людини, велика народна мудрість, незламна сила волі в боротьбі за свободу і щастя народу. Захар Беркут мудро керує тухольської громадою, всі свої знання, багатий життєвий досвід, сили і здоров'я віддає їй. Письменник, змальовуючи його образ, називає Захара Беркута дев'яносторічним голубом. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом колишніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких нам кажуть тисячолітні пісні та перекази». Він був пасічником, знав садівництво, добре розбирався в ліках і охоче лікував людей. Метою свого життя він вважав беззавітне служіння народу, невтомну працю в ім'я її процвітання і слави. «Життя лиш доти має цінність, - говорив він частенько, - доки чоловік може допомагати іншим».
Дізнавшись про навалу монголів, Беркут усвідомлює небезпеку для Карпатської Русі. Він розумно радить сусідам скинути «з себе ті пута, в які обплутала вас боярська несытость і княжа сваволя, і тоді вже станьте на смертельну боротьбу проти ворога». Вустами свого героя Іван Франко підносить ідею єдності народу, засуджує княжу криваву міжусобицю, яка послаблювала Русь, і прославляє велич народу, відстоював єдність руських земель. Громадський обов'язок, знищення нападників, Захар Беркут ставив понад усе. Беркут вірить, що сила та незламність народу в його дружбі й згуртованості. У цьому ідейна сутність образу головного героя
*****************
Молодий Беркут називає Тугара Вовка зрадником, рабом Чингісхана. «Хоч і в путах, а я вільний чоловік. У мене Пута на руках, а в тебе на душі!» - сказав Максим. Для нього неволя гірша смерти. Він мучився в кайданах біля рідного догораючого будинку, душився димом, «ланцюги тиснуть йому, ніби залізні, холодні гадюки... висмоктують всю силу з його тіла, всі думки з його голови». Тугар Вовк радить напівживого хлопчикові перейти на службу до монголів, лише тоді йому будуть даровані життя. Палкий патріот своєї землі говорить, що краще померти, ніж спасти життя зрадою. Для нього рідний край, народ більш дорогі особистому житті. Не в свою долю, а долі свого краю і народу дбав Максим.
<span>Повернення юнака було великою радістю для всієї громади. Його зустріли як безстрашного воїна-переможця, хороброго захисника, патріоту, який понад усе ставив єдність і процвітання народу. В образі Максима Беркута І. Франка втілив свій ідеал, справді вільної людини.</span>
