Є багато причин любити Україну,по-перше в україни гарні та незалежні люди,треба лбюбити Україну за її квітучі лани,сади,за її видатних авторів які проложили шлях і без їх творчості ми не уявляємо сьогодення,також треба любити Україну за річки та долини и т.д)
Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть допомогти здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається допомогти своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
М. Вороний, звертаючись до побратима по перу Івана Франка, викладає свої погляди на життя, на місце і завдання в ньому, на поезію. У житті є велетні-гнобителі і генії-визволителі. Він воліє йти за генієм до бою. Поет бореться своїм щирим словом, не чекаючи слави, нагород, наражаючись на небезпеку, і йому прикро, що поряд ^стають, теж немовби до бою, «а справді для пихи своєї 3 порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами».
<span>Проте не можна увесь час боротися, від цього серце озлоблюється, черствіє. Тому звернення до вільної поезії — це «не дурниці», це душі відрада, «найкращий скарб душі». Ніщо поетові не чуже, він іде «за віком», залишаючись при цьому цільною, гармонійною натурою.</span>
Марійка та Івоніка Федорчуки все своє життя присвятили землі. Доклавши всіх можливих зусиль, вони стали заможними господарями та виховали двох синів - Михайла й Саву. Склалося так, що єдиною надією старих був працьовитий Михайло, адже Сава не любив нікого й нічого, крім злодійки Рахіри, яка мала значний вплив на хлопця. Сава заздрив Михайлові, до якого люди ставилися приязно.
Все це було передумовами тієї трагедії, яка сталася в родині Федорчуків. Батьки поставили Саві умову: або Рахіра, або земля. Рахіра ж погоджувалася на одруження, тільки якщо Сава матиме землю. Хлопець розумів усю цінність та силу власного господарства, землі, яка мала належати Михайлові, а не йому з Рахірою. Зненавидівши брата, Сава вбиває його.
Ще одна причина трагедії Федорчуків - це слабодухість Сави. Неврівноважений хлопець часто піддавався будь-якому негативному впливу, бачив перед собою тільки одну мету: одружитися з Рахірою будь-якою ціною.
Лицарів в наш час немає.А люди можуть вигадати що є навсправді.