Так,ну к примеру возьмем этот эпитет:
<span>Река еще не замерзала, и ее свинцовые волны грустно чернели в однообразных берегах, покрытых белым снегом.
(</span>Свинцовые волны создают резкий контраст с белыми берегами, покрытыми снегом. Перед нами пейзаж начала зимы, изображенный графически. Он очень напоминает гравюру, и его очертания создают тревожное настроение. Перед зрителем возникают не только цвета начала зимы, но и создается определенное настроение. Так, эпитет свинцовые передает тяжелое движение замерзающей воды.)
Старший из мальчиков, Федя, красивый с виду, был скорее всего из богатой семьи. Чувствуя свое превосходство, Федя говорит мало, «как бы боясь уронить свое достоинство». На задумчивом лице Кости выделялись огромные глаза, которые, «казалось, хотели что-то высказать, для чего на языке… не было слов». Горбоносое лицо Ильюши выражало «какую-то тупую, болезненную заботливость». И он, и Костя кажутся трусливыми. Не зря они больше других мальчиков знают историй о привидениях, верят в существование нечистой силы и боятся ее. Самому маленькому среди детей, Ване, на вид не больше шести лет. Ваня очень добрый. Он отказывается от гостинца, предложенного другим мальчиком, в пользу своей старшей, горячо им любимой, сестры. Пятый из мальчиков — Павлуша. Внешне это некрасивый мальчик с огромной головой и рябым лицом и явно из бедной семьи. Но зато каким умницей он показался автору, и каким смельчаком! Павлуша и следит за котелком, в котором варится картошка, и подбадривает друзей, когда те, услышав непонятный шорох, в страхе замолкают, и бросается к лошадям, которые, что-то учуяв, начинают волноваться, и один идет к реке за водой. Павел может объяснить любой звук, пугающий товарищей. И даже рассказ его в отличие от других заканчивается смехом и разоблачением нечистой силы — крестьяне принимают за Тришку местного бочара Вавила. Автор симпатизирует своему герою, любуется им и очень сожалеет, говоря о скорой смерти мальчика. А нам так хочется иметь такого умного, бесстрашного, надежного товарища, каким был крестьянский мальчик Павлуша!
Чіпка був розумним дитям, але якимось невеселим, вовчкуватим, тихим. Не раз у тексті акцентується увага на його погляді — то палкий, то «бистрий, як блискавка», а то й хижий. Чіпка для дітей був «виродок». І запам’ятав він це на все життя. Ховаючись від глузування в обіймах і казках баби Оришки, хлоп’я чітко для себе усвідомило, що то люди погані, що все «через людей… Все то винні люди!» Зростаючи самотнім, фактично тільки в товаристві баби Оришки (бо мати, хоч і любила його, проте часто сварила й била так, що синці не сходили й по місяцю), Чіпка рівняв «казку до життя, а життя до казки». А то, мабуть, теж наклало відбиток у дорослому житті, бо так і залишився Варениченко поза межами суспільства, не вміючи і, головне, не бажаючи пристосовуватися до нього. Малий Чіпка занадто швидко ставав дорослим, відчуваючи несправедливість, «і прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла виростала — і сторонився він людей далі та далі…»Одна з найголовніших рис, яка Притаманна йому генетично, зростала в ньому й досягла величезного розміру, — це абсолютне невміння прощати. Ще давно в дитинстві в його серці заворушилося щось лихе, «недобре, невпокійне… Розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку…» Чіпку характеризує й абсолютна невпинність у власних бажаннях. І хоч зрозуміло, що у свій час «бозя» став безоким виключно через дитячу дурість, але та Божа сліпота відносно Чіпчи-ної долі стала роковою.Головний герой не боїться нікого й нічого. Але найстрашніше те, що в голові Чіпки міцно залишилась, ніби аксіома, думка: «Винуваті люди». Безперечно, надзвичайний вплив на формування такої суперечливої особистості, як Чіпка, чинило суспільство, ті умови, в яких він виріс, а також наслідувані риси характеру. Але ж убивство невинних людей, а тим більше дітей, виправдати не можна нічим. Надзвичайно психологічно напруженим, страшним є епізод, коли у двері хати Варениченка стукає мале дівча в закривавленій сорочці, яке встигло втекти від убивць. А один із тих убивць Чіпка. Дізнавшись цю жахливу новину Галя скрикує: «Так оце та правда?! Оце вона!!!» Виходить, що правдолюбець, борець за справедливість вирізав усю родину! Адже це звучить дико. Не витримує цього дружина Чіпки, не дочекається й із Сибіру свого сина Мотря.<span>
</span>
